Розділ «Як важливо бути поважним»

Сесілі. Звісно, що ні.

Ґвендолен. Містере Ворзінґ, я хочу звернутись до вас в одній приватній справі. Від вашої відповіді багато що залежить.

Сесілі. Ваш тверезий глузд, Ґвендолен, просто-таки безцінний. Містере Монкріф, дайте, будь ласка, відповідь на одне запитання. Навіщо ви прикинулися братом мого опікуна?

Елджернон. Щоб уможливити знайомство з вами.

Сесілі (до Ґвендолен). Відповідь наче задовільна, хіба ні?

Ґвендолен. Так, моя люба, якщо тільки ви йому вірите.

Сесілі. Я йому не вірю. Але чарівна приваба його відповіді незаперечна.

Ґвендолен. Справді. Коли йдеться про поважні матерії – більше важить стиль, а не щирість. Містере Ворзінґ, чим би ви пояснили мені свою вигадку про брата? Чи не тим, що це уможливило вам частіші приїзди до Лондона й побачення зі мною?

Джек. Але невже ви можете сумніватись у цьому, міс Ферфакс?

Ґвендолен. Я маю великі сумніви щодо цього. Проте мені не хочеться брати їх до уваги. Зараз не час для німецького скептицизму. (Підходить до Сесілі.) Пояснення їхні здаються цілком задовільними. А у містера Ворзінґа вони й зовсім справляють враження істини.

Сесілі. Я більше ніж згодна з тим, що сказав містер Монкріф. Вже сам голос його викликає в мене цілковиту довіру.

Ґвендолен. Тож ви думаєте, що ми повинні їх простити?

Сесілі. Так. Тобто ні.

Ґвендолен. Справді. Я й забула. Є ж такі принципи, якими не можна поступатись. Але хто з нас двох скаже їм це? Обов’язок цей не з приємних.

Сесілі. А чи не можемо ми обоє сказати це водночас?

Ґвендолен. Чудова ідея! Я завжди промовляю одночасно зі своїми співрозмовниками. Тільки дотримуймось такту.

Сесілі. Гаразд.

Ґвендолен відбиває такт піднесеним вгору пальцем.

Ґвендолен і Сесілі (кажуть разом). Нездоланною перепоною залишаються все ще ваші імена. Оце й усе!

Джек і Елджернон (теж кажуть разом). Наші імена! Оце й усе? Але нас уже сьогодні вихрестять.