Розділ «Як важливо бути поважним»

Леді Брекнел. Дозвольте запитати: а які у вас для цього підстави? Елджернон цілком, я б навіть сказала, абсолютно прийнятний кандидат на нареченого. Він не має нічого, зате в нього такий вигляд, наче він власник усього на світі. Тож чого тут ще бажати?

Джек. Мені дуже б не хотілося навпрямки говорити про вашого небожа, леді Брекнел, але річ у тому, що я рішуче не схвалюю його моральних засад. Я підозрюю, що він непорядний.

Елджернон і Сесілі дивляться на нього обурено й здивовано.

Леді Брекнел. Непорядний! Мій небіж Елджернон? Це неможливо! Він же навчався в Оксфордському університеті.

Джек. Боюся, що моїх слів нема чим заперечити. Сьогодні, коли мене не було вдома – я поїхав до Лондона у важливій приватній справі, – він прикинувся моїм братом і забрався до мене в дім. Назвавшись прибраним ім’ям, він вижлуктав, як доповів мені дворецький, цілу пляшку мого «Пер’є-Жує-Брю» вісімдесят дев’ятого року – шампанського, яке я зберігав для свого особистого вжитку. І далі перебуваючи в ганебній ролі ошуканця, він спромігся за пару годин закрутити голову єдиній моїй вихованці. А засівши пити чай, стеребив усі до одного оладки. Хоч увесь цей час чудово знав, що я не маю брата, ніколи не мав його і не збираюся мати, хоч би який він там не був. Це вже робить його поведінку й зовсім непрощенною. Я виразно сказав йому про це вчора надвечір.

Сесілі. Але ж, дорогий дядечку Джеку, протягом останнього року ви не раз казали нам, що у вас є брат. І часто повертались до цієї теми. Елджі тільки підтверджував ваші слова! Це було благородно з його боку.

Джек. Даруй мені, Сесілі, але ти ще замолода, щоб розумітись на цих матеріях. Вигадати що-небудь – це прояв явного генія, і в такий комерційний вік, як наш, свідчить про неабияку фізичну мужність. З сучасних романістів мало хто наважується вигадувати навіть якусь дрібничку. Ніякий не секрет, що вони просто не знають, як це робиться. З другого боку, підтвердити фальшивку – це однозначно боягузливий вчинок. Нинішні газети одна за одною чинять так щодня. Але це не по-джентльменському. Жоден джентльмен нічого не підтверджує.

Елджернон (в нестямі). Ну й чеше Джек!

Леді Брекнел. Гм! Всебічно зваживши ваші аргументи, містере Ворзінґ, я вирішила залишити поза увагою те, як повівся щодо вас мій небіж.

Джек. Цим ви засвідчуєте свою великодушність, леді Брекнел. Проте моє рішення незмінне. Я відмовляюся дати згоду.

Леді Брекнел (до Сесілі). Підійдіть сюди, миле дитятко. (Сесілі підходить.) Скільки вам років, голубонько?

Сесілі. Насправді тільки вісімнадцять, але на вечірках я завжди заявляю, що мені двадцять.

Леді Брекнел. Ви маєте цілковиту рацію, вносячи таке делікатне уточнення. Власне, жінка ніколи не повинна бути аж такою пунктуальною, якщо йдеться про її вік. Це відгонить педантизмом… (Задумливо.) Вісімнадцять, але на вечірках двадцять. Що ж, так вам недовго вже й до повноліття і звільнення від опіки. Тим-то я не думаю, що згода вашого опікуна має якесь там значення.

Джек. Даруйте, леді Брекнел, але я знов мушу перебити вас. Заповітом діда міс Кард’ю передбачено, що вона стає повнолітньою тільки в тридцять п’ять років.

Леді Брекнел. Це, як на мене, несерйозна перепона. Тридцять п’ять років – дуже привабливий вік. У лондонському поважному товаристві повно жінок, які з власної волі цілі роки залишаються тридцятип’ятилітніми. Ось хоча б леді Дамблтон. Наскільки я знаю, вона стала тридцятип’ятилітньою, коли їй минуло сорок років, а це було вже багато літ тому. Я не бачу причин, щоб нашій дорогій Сесілі не бути в згаданому вами віці ще привабливішою, ніж нині. Статок її на той час істотно збільшиться.

Сесілі (до Джека). Ви таки певні, що я до тридцятип’ятирічного віку не зможу одружитись без вашої згоди?

Джек. Така виважена умова міститься в заповіті твого діда, Сесілі. Він, безперечно, передбачив різного роду труднощі, які можуть у зв’язку з цим постати.

Сесілі. Тоді дідусь мусив би мати дуже своєрідну уяву… А ви, Елджі… ви могли б зачекати, поки мені вийде тридцять п’ять років? Тільки не спішіть відповідати. Це дуже серйозне питання, і від вашої відповіді великою мірою залежить моє майбутнє щастя, як і ваше також.

Елджернон. Звичайно, я міг би, Сесілі. Як ви можете в цьому сумніватись! Я міг би довіку вас чекати. Ви знаєте, що міг би.

Сесілі. Так, я інстинктивно це відчуваю, але ж я не зможу чекати до такої далекої пори! Якихось мізерних п’ять хвилин чекання – і то я не в силі витерпіти. Це мене завжди дратує. Я сама не пунктуальна, я знаю, однак мені подобається пунктуальність в інших людях, а щоб я роками чекала, хай навіть і такої події, як одруження, – про це дарма й говорити.