Розділ «Як важливо бути поважним»

Джек. Єдине маленьке задоволення в цій нікудишній історії – те, що твій друг Банбері луснув. Тепер, любий Елджі, ти не зможеш так часто ушиватись на провінцію, як бувало досі. А це якраз і добре.

Елджернон. Але ж і твій братчик трохи втратив на привабності – хіба ні? Тепер ти, любий Джеку, не зможеш раз-у-раз укриватися за своєю поганючою звичкою в Лондоні. Це теж незле.

Джек. Що ж до твоєї поведінки з міс Кард’ю, то ти мусиш знати: спокушати таку ніжну, просту й невинну дівчину неприпустимо. Вже не кажучи про те, що вона під моєю опікою.

Елджернон. А я не бачу ніякого виправдання того, що ти ошукуєш таку яскраву, розумну й глибоко досвідчену юну панну, як міс Ферфакс. Вже не кажучи про те, що вона моя кузина.

Джек. Я хотів заручитися з Ґвендолен, ото й усе. Я її кохаю.

Елджернон. А я просто хотів заручитися з Сесілі. Я її обожнюю.

Джек. Але ти не маєш ніякого шансу одружитися з міс Кард’ю.

Елджернон. Не думаю, що ти маєш більший шанс пошлюбити міс Ферфакс.

Джек. Це вже тебе не стосується.

Елджернон. Якби це мене стосувалося, я б і не говорив про нього. Говорити про власні справи вкрай вульгарно. Тільки біржеві маклери дозволяють собі це, та й то лиш у когось на вечірці.

Джек. Я не годен збагнути, як ти можеш сидіти й спокійно жувати оладки, коли ми опинились у такій страшній халепі? В тебе зовсім душі нема!

Елджернон. Але ж я не можу їсти оладки у збудженому стані! Я б вимазав маслом манжети. Оладки завжди їдять у спокої. Тільки так їх і можна споживати.

Джек. А я вважаю, що лише зовсім бездушна людина може наминати оладки за таких обставин.

Елджернон. Коли мене обсідає якась халепа, єдине, що дає мені втіху, – це харчі. Кожен, хто мене знає зблизька, може засвідчити, що, маючи серйозну клопотнечу, я в усьому собі відмовляю, крім їжі й питва. Ось і зараз я їм оладки, бо відчуваю себе нещасним. Та й крім того, оладки – моя улюблена їжа. (Підводиться.)

Джек (теж підводиться). Але все-таки це не підстава, щоб ти так пожадливо теребив їх до останку. (Забирає таріль в Елджернона.)

Елджернон (підсовуючи Джекові булочки). Замість цього ти можеш їсти оці булочки до чаю. Мені вони не смакують.

Джек. Сили небесні! Я гадаю, що людина має право їсти власні оладки у власному домі!

Елджернон. Але ж ти тільки-но казав, що треба бути зовсім бездушним, щоб їсти оладки.

Джек. Бездушним з твого боку, враховуючи ситуацію, в якій ти опинився. А це зовсім інша справа.

Елджернон. Можливо. Але ж оладки все ті самі. (Забирає у Джека таріль з оладками.)