Розділ «Як важливо бути поважним»

Елджернон. Безперечно! Я далекий від того, щоб захищати погоду. Проте обов’язок спонукає мене довести до вашого відома, міс Призм, що доктор Чезюбл сподівається побачити вас у ризниці.

Міс Призм. У ризниці?! Це звучить серйозно. Якщо пастор обрав таке уроче місце, то це навряд чи для якоїсь там банальної розмови. Тож, мабуть, не годиться, щоб він мусив чекати – чи ж не так, Сесілі?

Сесілі. Це було б дуже, дуже негаразд. У ризниці, як я чула, велика вологість.

Міс Призм. А й правда! Я якось призабула про це, а доктор Чезюбл же потерпає від ревматизму. Містере Ворзінґ, ми вже, мабуть, більше не зустрінемось. Тож дозвольте мені висловити щиру надію, що віднині ви почнете нову сторінку свого життя.

Елджернон. Та я почав уже цілий том, міс Призм!

Міс Призм. Я незмірно рада цьому. (Накладає на голову великий недоладний капелюшок.) І не забувайте, що завжди залишається надія – навіть і для найрозбещеніших. Не марнуйте часу, Сесілі.

Сесілі. А я й не збираюсь його марнувати. Я повністю усвідомлюю, що переді мною цілий масив серйозної роботи.

Міс Призм. Саме так і повинно бути, моя люба.

Міс Призм виходить.

Елджернон. Ця розлука, міс Кард’ю, дуже болісна.

Сесілі. Завжди боляче розлучатися з людьми, яких знаєш лише короткий час. Відсутність давніх друзів можна сприймати спокійно. Але навіть короткочасна розлука з тим, кого щойно випало спізнати, майже нестерпна.

Елджернон. Дякую вам!

Входить Мерімен.

Мерімен. Екіпаж біля дверей, сер.

Елджернон благально дивиться на Сесілі.

Сесілі (до Мерімена). Хай зачекає хвилин п’ять.

Мерімен. Слухаю, міс. (Виходить з вітальні.)

Елджернон. Сподіваюся, Сесілі, ви не образитесь, коли я скажу вам щиро й не криючись, що ви для мене – живе втілення найвищої досконалості.

Сесілі. Ваша щирість робить вам честь, Ернесте. Якщо ви дозволите, я занотую вашу думку до свого щоденника. (Підсовує до себе щоденник і починав записувати.)

Елджернон. То ви й справді ведете щоденник? Щоб заглянути в нього, я віддав би й хто-зна що! Так можна мені?