Розділ «Як важливо бути поважним»

Сесілі. Дядечко Джек буде вельми невдоволений, дізнавшися, що ви залишились іще на цілий тиждень до цієї самої години.

Елджернон. Та мені байдуже, як там зреагує Джек! Мені байдуже до всіх на світі, крім вас. Я кохаю вас, Сесілі. Ви ж одружитесь зі мною, чи не так?

Сесілі. Який ви дурненький хлопчик! Звичайно ж. Та ми й так уже три місяці, як заручені.

Елджернон. Уже три місяці?

Сесілі. Три місяці без кількох днів. (Дивиться у щоденник, перегортає одну сторінку.) Так, у четвер буде точно три місяці.

Елджернон. Я й не знав цього.

Сесілі. В наші дні дуже мало людей усвідомлює те становище, в якому вони перебувають. Настав вік бездумності, як любить повторювати міс Призм.

Елджернон. Але як це ми дійшли до заручин?

Сесілі. Та от відколи дядечко Джек довірився нам, що має молодшого брата, зіпсутого й безпутнього, то ви, звісно, стали головною темою в моїх розмовах з міс Призм. Ну і звісно, той, про якого багато говорять, робиться особливо привабливим. Відчуваєш, що він мусить мати в собі щось непересічне. Може, це було й дурнувато з мого боку, але я таки закохалася в вас, Ернесте.

Елджернон. Голубко моя! І коли ж саме ці заручини сталися?

Сесілі. Чотирнадцятого лютого. Не стерпівши того, що ви зовсім не знаєте про моє існування, я вирішила якось залагодити цю справу і після тривалих змагань сама з собою заручилася з вами тут у саду. Наступного дня я придбала собі від вашого імені оцей невеличкий перстень. Ось бачите, Ернесте, – я його завжди ношу. І хоч він свідчить, що ви, Ернесте, страшенно марнотратні, я вже давно простила вам це. Осьо в цій шухляді лежать маленькі подаруночки, які я час від часу роблю вам – вони всі описані й мають етикетки. Оце намисто з перлів, що ви подарували мені на день народження. А ось це скринька, в якій я зберігаю всі ваші листи. (Розкриває скриньку й дістає паку листів, перев’язаних блакитною стрічкою.)

Елджернон. Мої листи! Але ж, люба моя Сесілі, я зроду-віку не писав вам листів!

Сесілі. Можете цього не нагадувати мені. Я занадто добре пам’ятаю все це. Я втомилася щоранку запитувати в поштаря, чи нема мені листа з Лондона. Від цього напруження й тривоги у мене й здоров’я погіршилося. Отож я стала писати за вас ваші листи, адресувала їх собі й через покоївку віддавала на пошту. Я писала їх, як правило, по три листи на тиждень, а деколи й частіше.

Елджернон. А ви дасте мені їх прочитати, Сесілі?

Сесілі. Ні, це неможливо. Вони зробили б вас надто зарозумілим. (Приймає скриньку.) Ті три листи, що ви написали мені після того, як я розірвала заручини, такі прегарні й так неграмотно написані, що навіть зараз я не можу читати їх без сліз.

Елджернон. То що, наші заручини таки розпались?

Сесілі. Звичайно. Двадцять другого березня. Ось можете глянути на запис. (Показує щоденника.) «Сьогодні я розірвала свої заручини з Ернестом. Відчуваю, що так буде краще. Погода й далі стоїть чудова».

Елджернон. Але навіщо було їх розривати? Чим таким я завинив? Я ж взагалі нічого не робив. Мені, Сесілі, дуже прикро чути про те, що ви розірвали заручини! Тим паче, що погода була така чудова.

Сесілі. Чоловіки дуже забудькуваті. А я все-таки сподівалася, що ви, можливо, запам’ятали свого запального листа, якого написали мені після того, як я на одному провінційному балу танцювала з лордом Кельсом.

Елджернон. Але ж, Сесілі, – я забрав його назад, хіба ні?