Розділ «Як важливо бути поважним»

Сесілі. Ми з міс Призм будемо тут після ленчу. Я завжди проводжу денні уроки он під тим тисовим деревом.

Елджернон. А не можете ви що-небудь таке придумати, щоб міс Призм на якийсь час відійшла куди-небудь?

Сесілі. Ви хочете сказати, щоб я вдалася до брехні?

Елджернон. Та що ви, ні про яку брехню не йдеться! Я маю на увазі щось таке, що не зовсім правда, але схоже на правду.

Сесілі. Боюся, що з цим у мене не вийде. Я не знаю, як це робиться. Старші люди не дбають, щоб розвивати у молодої дівчини уяву. Це великий ґандж сучасної освіти. Звичайно, якби ви ненароком згадали, що шановний доктор Чезюбл десь там чекає нагоди побачитися з міс Призм, вона б неодмінно пішла йому назустріч. Вона не допускає такого, щоб він змушений був чекати її. Але в неї дуже рідко випадає можливість це зробити.

Елджернон. Блискуча пропозиція!

Сесілі. Нічого я не пропоную, кузене Ернесте. Я нізащо не погоджуся обманути міс Призм навіть у найменшій дрібниці. Я тільки зауважила, що от якби ви накреслили певну лінію поведінки, то був би й певний результат.

Елджернон. Звичайно. Я перепрошую, кузино Сесілі. Отож сподіваюся бути тут о пів на четверту. Я маю дещо дуже серйозне сказати вам.

Сесілі. Серйозне?

Елджернон. Так, дуже серйозне.

Сесілі. В такому разі нам краще було б зустрітись у будинку. Мені не до вподоби вести серйозні розмови на відкритому повітрі. Це виглядає якось неприродно.

Елджернон. Тож де ми побачимось?

З’являється Джек.

Джек. Екіпаж біля дверей. Ти маєш виїхати. Твоє місце біля Банбері. (Бачить Сесілі.) Сесілі! Чи не думаєш ти, Сесілі, що тобі краще вернутись до міс Призм і доктора Чезюбла?

Сесілі. Так, дядечку Джеку. На все добре, кузене Ернесте. Боюся, що я вже не побачу вас, оскільки у мене о пів на четверту почнуться уроки у вітальні з міс Призм.

Елджернон. Всього вам найкращого, кузино Сесілі. Ви були дуже добрі до мене.

Сесілі відходить.

Джек. Тепер слухай-но, Елджі. Ти мусиш забиратись, і чим швидше, тим краще. Банбері дуже хворий, і тобі слід бути біля нього.

Елджернон. Зараз я не можу вибратись. На мене ще чекає другий ленч. А тобі я з приємністю можу доповісти, що Банбері почувається значно ліпше.

Джек. Гаразд, тоді ти виберешся о третій п’ятдесят, це крайній термін. Я наказав, щоб твої речі були спаковані й екіпаж стояв під будинком.