Розділ «Як важливо бути поважним»

Мерімен. Ленч на столі, сер.

Елджернон. О, це добра новина. Я страшенно зголоднів.

Сесілі (заперечливим тоном). Але ж ви вже мали ленч.

Джек. Уже мав ленч?

Сесілі. Так, дядечку Джеку. Він дістав на перекуску бутерброд з паштетом із гусячої печінки і маленьку пляшку того шампанського, що порадив вам лікар.

Джек. Моє шампанське вісімдесят дев’ятого року!

Сесілі. Так. Вам, я подумала, буде приємно, що ваш брат пригостився тим самим шампанським, яке й ви п’єте.

Джек. Ну добре! Але як він уже спожив раз ленч, то вдруге йому не годиться розраховувати на те саме. Це було б чисте безглуздя.

Міс Призм. Споживати по два ленчі на один день – не просто безцеремонність. Це розбещеність.

Чезюбл. Навіть поганські філософи засуджували надмірність у харчуванні. Якнайсуворіш висловлювався з цього приводу Аристотель. При цьому він послуговувався такими самими термінами, як і щодо лихварства.

Джек. Докторе, ви можете провести наших леді до їдальні?

Чезюбл. Залюбки!

Чезюбл іде до будинку разом з міс Призм та Сесілі.

Джек. Твоя банберія, Елджі, таки не мала великого успіху. Не пощастило сьогодні твоїй банберії.

Елджернон. Що ж, з банберією буває коли краще, коли гірше, як і з усім іншим. Мене б задовольнило, якби ти допустив мене до ленчу. А головне, що я побачив Сесілі й що вона така мила.

Джек. Не говори так про міс Кард’ю. Мені це не подобається.

Елджернон. А мені не подобається твоє вбрання. Ти просто смішний у ньому. Чому ти не підеш і не перевдягнешся? Це ж блазенство носити жалобу по людині, яка збирається гостювати в тебе цілий тиждень. По-моєму, це сущий гротеск.

Джек. Я ні в якому разі не залишу тебе тут на цілий тиждень як гостя чи когось там іншого. Ти маєш від’їхати поїздом… о четвертій годині п’ять хвилин.

Елджернон. Я ні в якому разі не покину тебе, поки ти в жалобі. Це було б не по-дружньому. Якби я був у жалобі – ти ж не покинув би мене? Коли б ти так зробив, я перестав би вважати тебе порядною людиною.

Джек. А як я перевдягнуся – ти поїдеш?