Розділ «Віяло Леді Віндермір»

Леді Еґата. Гаразд, мамо. (Виходить скляними дверима на терасу.)

Герцогиня Бервік. Чарівна дівчинка! Вона так любить дивитись на захід сонця! Така витонченість почуттів, хіба ні? Бо й справді – чи ж є що краще за природу?

Леді Віндермір. Але що таке сталося, герцогине? Чому ви завели зі мною мову про цю жінку?

Герцогиня Бервік. Невже ви направду нічого не знаєте? Запевняю вас, ми всі цим страшенно пригнічені. Оце щойно вчора у малої леді Джансен тільки й розмови було про те, що якби хтось інший з лондонців до таких крайнощів попустився, то нехай уже, але щоб Віндермір?!

Леді Віндермір. Мій чоловік?… Що у нього спільного з цією жінкою?

Герцогиня Бервік. Отож бо і є, моя люба! У цьому ж уся сіль. Він безустанно її відвідує, цілі години просиджує в неї, і коли він там, вона нікого іншого не приймає. З порядних жінок, щоправда, тільки дехто у неї буває, моя люба, – але вона завела чимало непутящих приятелів, серед них і мій брат, про якого я вам згадувала, так ото через це якраз і зле виходить з Віндерміром. Ми вбачали в ньому зразкового чоловіка, але тепер я боюся, що тут уже ніяких сумнівів нема. Мої любі племінниці – дівчата Севіл, ви ж їх знаєте, правда? – такі милі домосідки, аж страх простацькі, але зичливі вдачею, – отож вони весь час сидять біля вікна, вишивають чи то шиють якусь потворну одежу для вбогих, і це, як на мене, дуже правильно, коли навкіл цей жахливий соціалізм проповідують, – а оця кошмарна жінка винайняла собі дім якраз навпроти їх на Керзон-стріті, на такій респектабельній вулиці! Я не розумію – до чого ми котимось? І вони кажуть мені, що Віндермір ходить до неї чотири-п’ять разів на тиждень, їм бо видко його з вікна. Вони не годні змовчати про це, і хоч плітки не в їхньому звичаї, але ж тут незмога стриматись, і від них ці вістки розходяться по всіх усюдах. А найгірше в цьому те, що ця жінка, як я чула, витягла з когось цілу купу грошей, хоча півроку тому з’явившись у Лондоні, не мала ні шеляга за душею, а тепер от у неї чарівний особняк у Мейфері, своя карета, якою вона щодня роз’їжджає в Гайд-парку, і все це – чисто все! – відтоді, як вона запізналася з безталанним любим Віндерміром.

Леді Віндермір. Ні, я не можу в це повірити!

Герцогиня Бервік. Але це щира правда, моя люба. Увесь Лондон це знає. Тим-то я й вирішила, що треба побачитися з вами і порадити, щоб ви негайно відвезли свого чоловіка на курорт – чи до Гомбурга в Прусії, чи до Екса[190] у Франції, де він матиме чим розважитись, а ви зможете цілий день пильнувати за ним. Не знаю, чи ви повірите мені, моя люба, але невдовзі після заміжжя я кілька разів мусила прикидатись дуже хворою і силувала себе пити найбридкіші мінеральні води, – а все лиш для того, аби витягти Бервіка з Лондона. Він був страшенно залюбливий. Зате – треба визнати – мій чоловік ніколи й ні перед ким не розкидався великими грішми. Він дуже принциповий у цьому питанні!

Леді Віндермір (уриває її). Але такого не може бути, герцогине! Не може бути! (Підводиться і відходить убік.) Ми лише два роки як одружилися. Нашій дитині тільки шість місяців. (Сідає на стілець з лівого боку вітальні.)

Герцогиня Бервік. Ах, таке ж гарненьке немовлятко! І як воно себе почуває? Це хлопчик чи дівчинка? Сподіваюсь, що дівчинка… Хоча ні, я пригадую, що це хлопчик. Дуже шкода. Хлопці всі такі зіпсуті! Мій син, як до прикладу, вкрай аморальний. Ви й не уявляєте, о котрій годині він вертається додому! А він же тільки пару місяців, як з Оксфорду!.. Не розумію, чого їх там навчають?

Леді Віндермір. Але хіба всі чоловіки погані?

Герцогиня Бервік. Ой, та всі з них, моя люба, геть усі без винятків. І з роками анітрохи не кращають. Чоловіки старіють, але так і не стають порядними.

Леді Віндермір. Я і Віндермір одружилися з любові.

Герцогиня Бервік. Так, ми всі починали з цього. Я погодилась вийти заміж за Бервіка лише тому, що він безнастанно й затято погрожував накласти на себе руки, та не минуло й року, як він уже загравав до кожної спідниці, байдуже якого кольору, якого фасону і якої тканини. Ба навіть коли ще тривав наш медовий місяць, я вже помітила його підморгування покоївці – гарненькій, порядній дівчині. Довелось відразу її звільнити, і то без рекомендації. Хоча ні: пригадую, що я передоручила її своїй сестрі – бідолаха сер Джордж дуже короткозорий, і я думала, що там обійдеться без пригод. Але не обійшлося, і це було страшенно прикро. (Підводиться.) А тепер, моя люба, я мушу йти – нас запрошено на обід. І запам’ятайте: не беріть надто близько до серця тієї дещиці, що Віндермір нахимерив. От вивезете його закордон, і він неодмінно повернеться до вас.

Леді Віндермір. Повернеться до мене?

Герцогиня Бервік Так, моя люба, – ці поганючі жінки відбирають у нас чоловіків, однак потім вони таки вертаються, хоч злегка й підтоптані вже. І нізащо не влаштовуйте сцен: чоловіки цього не терплять!

Леді Віндермір. Це дуже добре з вашого боку, герцогине, що ви прийшли і розповіли мені всю цю історію. Але я не можу повірити, щоб мій чоловік мене зрадив.

Герцогиня Бервік. Миле дитя! Я теж колись була такою. А тепер язнаю, що всі чоловіки – потвори. (Леді Віндермір калатає дзвінком.) Єдине, що нам залишається – краще годувати наших крутіїв. Добра куховарка творить справжні дива, а вона у вас, я знаю, в цьому ділі майстриня. Марґерит, люба моя, ви що, хочете заплакати?

Леді Віндермір. Не бійтеся, герцогине, я не плаксійка.

Герцогиня Бервік. Оце й добре, моя люба. В сльозах знаходять порятунок лиш дурнулі, а красуням сльози тільки шкодять. (Гукає.) Еґато, голубко!