Розділ «Віяло Леді Віндермір»

Лорд Дарлінґтон. Я не міг без нього обійтись. Я можу протистояти всьому, крім спокуси.

Леді Віндермір. Тепер модно вдавати слабодуха, і ви один з них.

Лорд Дарлінґтон (дивлячись на неї). Ні, леді Віндермір, я з тих, що просто прикидаються.

Входить Паркер.

Паркер. Герцогиня Бервік і леді Еґата Карлайл.

Входять герцогиня Бервік і леді Карлайл. Паркер виходить.

Герцогиня Бервік (підходить до леді Віндермір і тисне їй руку). Люба Марґерит, я дуже рада вас бачити. Ви ж пам’ятаєте мою Еґату? (Наближається до лорда Дарлінґтона). Добридень, лорде Дарлінґтон. Я не знайомлю вас із своєю дочкою, ви занадто грішний.

Лорд Дарлінґтон. Ой, не кажіть, герцогине. Як на грішника, то я цілковитий невдатник. Бо ж стільки людей твердить, що я за все своє життя не вчинив нічого гріховного. Звісно, це говориться лише позаочі.

Герцогиня Бервік. Ну й жахіття ж! Еґато, це лорд Дарлінґтон. Вважай: жодному його слову не можна вірити! (Лорд Дарлінґтон відходить убік.) Ні, чаю не треба, дякую, моя люба. (Сідає на канапу.) Ми щойно чаювали у леді Маркбі. Тільки її чай такий несмачний, що не доведи господи. Але мене це не дивує – адже постачає цей чай її власний зять. моя Еґата вся в сподіванні на ваш сьогоднішній бал, люба Марґерит.

Леді Віндермір (сідає). Та це ніякий не бал, герцогине. Просто трохи людей зійдеться потанцювати з нагоди мого дня народження.

Лорд Дарлінґтон (стоячи поряд). Людей дуже мало, на дуже коротку часину і тільки дуже вибрані, герцогине.

Герцогиня Бервік. Ясна річ, що мають бути лише вибрані. Ми це знаємо, люба Марґерит, у вас інакше й не буває. Ваш дім – один з небагатьох у Лондоні, куди я можу привести Еґату і бути цілком певною за свого дорогого Бервіка. Я не розумію, що нині коїться з вищим світом. Найжахливіші особи можуть з’являтись де завгодно. І неодмінно бувають на вечірках у мене – якщо не запросити когось із них, чоловіки аж навісніють. Щось таки треба з цим робити!

Леді Віндермір. На мене, герцогине, можете покластись. Я не допущу в свій дім нікого, хто зажив лихої слави.

Лорд Дарлінґтон. Ой, не кажіть цього, леді Віндермір! Бо я тоді й на поріг до вас не зможу ступити. (Сідає.)

Герцогиня Бервік. Ні, чоловіки – це інша справа. Тут же йдеться про жінок. Ми – добрі. Принаймні, декотрі з нас. Але ми просто затиснені у глухий кут. Наші чоловіки зовсім би забули про наше існування, якби ми не насідали на них час від часу, нагадуючи тим самим, що маємо на це цілком законне право.

Лорд Дарлінґтон. Шлюбна гра – цікава штука, герцогине, – гра, яка, між іншим, виходить з моди: на руках у жінок усі найкращі карти, але вони незмінно поступаються вирішальною взяткою.

Герцогиня Бервік. Вирішальною взяткою? Це що, лорде Дарлінґтон, – про чоловіка йдеться?

Лорд Дарлінґтон. Якраз для сучасного чоловіка воно було б непоганим назвиськом.

Герцогиня Бервік. До чого ж ви розтлінним виглядаєте, любий лорде Дарлінґтон!

Леді Віндермір. Лорд Дарлінгтон тільки легковажний.