Розділ «Віяло Леді Віндермір»

Леді Еґата (входячи у вітальню). Слухаю, мамо. (Зупиняється потойбік чайного столика.)

Герцогиня Бервік. Підійди й попрощайся з леді Віндермір. І подякуй, що ми так приємно провели час у неї в гостях. (Підходить ближче до переднього кону.) А я, між іншим, маю подякувати вам за надіслане містерові Гоперу запрошення – він з тих заможних австралійців, які нині привертають до себе загальну увагу. Його батько домігся великих статків, продаючи якісь консерви в круглих бляшанках – начебто смачні дуже… Це чи не ті самі, що від цих завше верне носа челядь. Але син його – вельми цікавий молодик. Здається, він захопився розумацькими розмовами моєї любої Еґати. Звичайно, нам буде дуже важко розлучатися з нею, але я гадаю, що та мати, яка не розлучається хоча б з однією дочкою щосезона, не любить по-справжньому своїх дітей. Увечері ми знов будем тут, моя люба. (Паркер відчиняє двері в глибині вітальні.) І не забудете моєї поради: негайно ж відвезіть бідолаху з Лондона, це єдиний вихід. Ще раз до побачення; ходім, Еґато!

Герцогиня Бервік і леді Еґата виходять.

Леді Віндермір. Який жах! тепер я розумію, навіщо лорд Дарлінґтон наводив той абстрактний приклад про подружжя, якому ще не минуло й двох років. Але це не може бути правдою – вона ж говорила про величезні гроші, передані цій жінці! Я знаю, де Артур зберігає свою банківську книжку… в одній з шухляд ось цього письмового столу. Я ж можу перевірити. І таки перевірю. (Висовує шухляду.) Ні, це якесь бридке непорозуміння. (Підводиться і відходить убік.) Якась ідіотська вигадка! Він же кохає мене! Кохає! Але чому б і не перевірити? Я його дружина, я маю на це право! (Вертається до бюро, дістає банківську книжку, гортає сторінку за сторінкою і полегшено переводить подих.) Я так і знала! Нема ні слова правди у цій безглуздій історії. (Кладе банківську книжку в шухляду. Аж раптом здригається і дістає іншу таку саму книжку.) Друга книжка… потайна… під замком! (Марно силкується розкрити її, тоді завважує ножика для розрізання паперу і ним здирає палітурку книжки. Глянувши на першу сторінку, здригається.) «Місіс Ерлін – шістсот фунтів… Місіс Ерлін – сімсот фунтів… Місіс Ерлін – чотириста фунтів». О, так це правда! Це правда! Який жах! (Шпурляє книжку на підлогу.)

Входить лорд Віндермір.

Лорд Віндермір. То як, люба, прислали вже віяло? (Підходячи ближче, помічає на підлозі банківську книжку.) Марґерит, ти роздерла мою банківську книжку. Ти не мала права цього робити!

Леді Віндермір. Тобі не подобається, що тебе викрили, так?

Лорд Віндермір. Мені не подобається, що жінка шпигує за власним чоловіком.

Леді Віндермір. Я не шпигувала за тобою. Ще півгодини тому я навіть не знала про існування цієї жінки. Мене пожаліли і по доброті своїй розповіли те, що знає вже весь Лондон – про твої щоденні відвідини будинку на Керзон-стріті, про твоє божевільне засліплення, про твоє тринькання шалених грошей на цю лихославну жінку! (Відходить у лівий бік вітальні.)

Лорд Віндермір. Марґерит, не кажи такого про місіс Ерлін: ти не уявляєш, наскільки це все безпідставно!

Леді Віндермір (обертаючись до чоловіка). Ти дуже дбаєш про честь місіс Ерлін. Але я хотіла б, щоб ти подбав і про мою честь!

Лорд Віндермір. Твоєї честі, Марґерит, ніхто не заклав. Ти ж не думаєш, ніби я… (Піднімає з підлоги банківську книжку і кладе назад у шухляду.)

Леді Віндермір. Я думаю, що ти витрачаєш гроші якось дивно. Оце й усе. Хай тобі не здається, що я так дуже переймаюся грішми… Як на мене, то ти можеш розтринькати хоч би і все, що в нас є. Але мені болить інше – як ти, кохаючи мене й навчивши мене, як тебе покохати, зміг проміняти любов даровану на любов за гроші. Це просто жахливо! (Сідає на канапі.) А я відчуваю себе такою приниженою! Тобі то що – ти нічого такого не відчуваєш. Мене ж наче всю покрито ганьбою, справжньою ганьбою. Ти й не уявляєш, якими гидкими видаються мені тепер наші останні півроку… кожен твій поцілунок опоганений у моїй пам’яті.

Лорд Віндермір (підходячи до дружини). Не кажи такого, Марґерит. Я ніколи в житті нікого не кохав, крім тебе.

Леді Віндермір (підводячись). Тоді хто ж ця жінка? Навіщо ти винайняв будинок для неї?

Лорд Віндермір. Ніякого будинку для неї я не винаймав.

Леді Віндермір. Але ти дав їй на це гроші, а це те саме.

Лорд Віндермір. Марґерит, відколи я познайомився з місіс Ерлін…

Леді Віндермір. А містер Ерлін теж існує?… Чи це тільки міф?

Лорд Віндермір. Її чоловік помер багато років тому. Вона сама-одна на світі.