Розділ «Віяло Леді Віндермір»

Місіс Ерлін (холодно). Ви хотіли сказати – до моєї дочки.

Лорд Віндермір. Ви не маєте права називати її своєю дочкою. Ви залишили її, кинули, коли вона була ще немовлям, кинули заради коханця, котрий у свою чергу кинув і вас.

Місіс Ерлін (підводячись). Ви гадаєте, лорде Віндермір, що це робить йому честь?… Чи, може, мені?

Лорд Віндермір. Йому, як я тепер бачу.

Місіс Ерлін. Бережіться – я раджу вам обережніш висловлюватись.

Лорд Віндермір. Ну, задля вас мені нема чого оглядатись на слова. Ви для мене вже ніяка не загадка.

Місіс Ерлін (дивлячись йому просто в вічі). Я в цьому сумніваюся.

Лорд Віндермір. І даремно. Двадцять років ви прожили без своєї дочки і ні разу не згадали про неї. Але раптом котрогось дня ви з газет вичитали, що вона стала дружиною заможного молодика. Вам це видалося доброю нагодою поживитись. Ви зрозуміли, що я погоджусь на будь-що, аби моя жінка не довідалася про цю свою ганьбу – яка в неї матір, І тоді ви заходились мене шантажувати.

Місіс Ерлін (знизуючи плечима). Не вживайте таких бридких слів, Віндерміре. Це вульгарно. Але я справді побачила для себе певну нагоду і скористалася нею.

Лорд Віндермір. Так, скористалися. А сьогодні вночі вас викрили, і всі ваші задуми пішли з димом.

Місіс Ерлін (загадково посміхаючись). Маєте слушність, сьогодні вночі все це пішло з димом.

Лорд Віндермір. Щодо вашої витівки з віялом моєї дружини, яке ви звідси прихопили, а потім залишили на видноті в помешканні Дарлінґтона, – то це й зовсім не можна вибачити. Мене від цього віяла тепер аж верне. Я не дозволю жінці навіть до рук його взяти. Воно для мене наче покрите брудом. Краще б ви не приносили його, а залишили собі.

Місіс Ерлін. А я, мабуть, так і зроблю. (Підводиться.) Воно ж таке симпатичне. (Бере віяло в руки.) Попрошу Марґерит, хай подарує його мені.

Лорд Віндермір. Гадаю, вона погодиться на це.

Місіс Ерлін. Я теж такої думки.

Лорд Віндермір. Добре було б, якби заразом перейшло від неї до вас і те маленьке фото, яке вона цілує щовечора перед молитвою… Це портрет молодої дівчини з невинним виглядом і прегарним темним волоссям.

Місіс Ерлін. О, я пригадую! Як же давно то було! (Підходить до канапи й сідає.) Ще до того, як я вийшла заміж. Темне волосся і невинний вираз на обличчі тоді були в моді. (Пауза.)

Лорд Віндермір. А навіщо взагалі ви зараз приїхали сюди? З якою метою? (Переходить ліворуч до чайного столика і сідає.)

Місіс Ерлін (з іронією в голосі). Та щоб попрощатися з моєю дорогою донею, аякже.

Лорд Віндермір від гніву аж прикушує губу. Місіс Ерлін дивиться на нього, і голос її та постава серйознішають. У мові її проступає трагічна нота. На якусь хвилину вона мовби скидає маску.