Розділ «Віяло Леді Віндермір»

Місіс Ерлін (кладе фотокартку на стіл). Справді?

Леді Віндермір. Так. А якби народилась дівчинка, я назвала б її за іменем моєї матері. Мою маму звали так, як і мене, – Марґерит.

Місіс Ерлін. Моє ім’я також Марґерит.

Леді Віндермір. Невже ж?

Місіс Ерлін. А так. (Хвилинна мовчанка.) Ваш чоловік сказав мені, що ви дуже шануєте пам’ять своєї матері.

Леді Віндермір. Всі ми маємо якісь ідеали в житті. Принаймні повинні мати. Мій ідеал – це моя матір.

Місіс Ерлін. Ідеали – небезпечна річ. Реальні факти – це краще. Вони ранять, але все-таки з ними краще.

Леді Віндермір (хитаючи головою). Якби я втратила свої ідеали, я втратила б усе.

Місіс Ерлін. Усе?

Леді Віндермір. Так. (Пауза.)

Місіс Ерлін. А батько вам часто розповідав про вашу матір?

Леді Віндермір. Ні, це йому було надто боляче. Він казав мені, що мама померла за кілька місяців після мого народження. В його очах проступали сльози, коли він це говорив. А пізніше він просив мене більш не згадувати її імені. Навіть коли він чув це ім’я, його проймало якесь гнітюче почуття. Мій батько… правду кажучи, мій батько помер від розбитого серця. Він був такий нещасний у житті, що й не порівняти ні з ким.

Місіс Ерлін (підводячись). Боюся, що мені вже пора прощатись, леді Віндермір.

Леді Віндермір (теж підводячись). Ой ні, ще побудьте.

Місіс Ерлін. Ні-ні, краще не затримуватись, екіпаж мій, мабуть, досі вже вернувся. Я послала кучера з запискою до леді Джедбер.

Леді Віндермір. Артуре, а ти не міг би глянути, чи вернувся екіпаж місіс Ерлін?

Місіс Ерлін. Та не клопочіться цим, лорде Віндермір!

Леді Віндермір. Ні, Артуре, з’ясуй це, будь ласка.

Лорд Віндермір вагається хвилинку й дивиться на місіс Ерлін. Вона сидить незворушно. Він виходить.

(Леді Віндермір звертається до місіс Ерлін.) Ой, що я можу вам сказати? Таж цієї ночі ви врятували мені життя! (Підходить до неї ближче.)