Розділ «Віяло Леді Віндермір»

Місіс Ерлін. Доброго дня, лорде Оґастес! Яке у вас самопочуття сьогодні?

Лорд Оґастес (холодно). Чудове, місіс Ерлін, дякую вам.

Місіс Ерлін. Щось ви не дуже добре виглядаєте, лорде Оґастес. Ви надто пізно лягаєте спати, і це шкодить вашому здоров’ю. Вам таки справді треба бути трохи дбайливішим до себе. Прощавайте, лорде Віндермір. (Вклонившись лордові Оґастесу, рушає до дверей. Тоді раптом оглядається до нього з усмішкою на устах.) Лорде Оґастес! А ви не провели б мене до екіпажу? Можете понести моє віяло.

Лорд Віндермір. Дозвольте, я це зроблю.

Місіс Ерлін. Ні-ні, я хочу цю місію покласти на лорда Оґастеса. Через нього я маю передати одне доручення герцогині. То ви, лорде Оґастес, візьмете це віяло?

Лорд Оґастес. Якщо таке вже ваше бажання, місіс Ерлін.

Місіс Ерлін (сміючись). Звичайно, таке моє бажання. Ви так граційно його нестимете. Та ви, дорогий лорде Оґастес, усе на світі можете граційно пронести! (Підступивши до дверей, обертається і кидає погляд на леді Віндермір. На хвильку погляди їхні зустрілися. Потім місіс Ерлін виходить, а за нею і лорд Оґастес.)

Леді Віндермір. Тепер ти вже ніколи не скажеш чогось поганого про місіс Ерлін, – правда, Артуре?

Лорд Віндермір (поважним тоном). Вона краща, ніж я про неї думав.

Леді Віндермір. Вона краща, ніж я.

Лорд Віндермір (усміхаючись, гладить її волосся). Дитя моє, вона і ти – ви належите до різних світів. У твій світ зло ніколи не заглядало.

Леді Віндермір. Не кажи так, Артуре. Світ один для всіх нас, зло й добро, гріх і невинність ідуть у ньому рука в руку. Заплющувати очі на одну половину життя, сподіваючись у такий спосіб спокійно його прожити – це однаково, що йти примружено в надії оминути земні безодні й провалля.

Лорд Віндермір (нахиляючись до дружини). Дорога моя, чому ти це кажеш?

Леді Віндермір (сідає на канапі). Тому, що я, живучи з заплющеними очима, опинилась була над прірвою. А та, котра нас роз’єднала…

Лорд Віндермір. Ми ніколи не роз’єднувались.

Леді Віндермір. Ми ніколи не повинні роз’єднуватись у майбутньому. Артуре мій, тільки кохай мене так само, як і раніш кохав, а я віритиму тобі ще більше. Віритиму тобі цілковито! Їдьмо до Селбі. Там у Трояндовім саду троянди квітнуть білі і червоні…

Входить лорд Оґастес.

Лорд Оґастес. Артуре, вона мені все пояснила!

Леді Віндермір охоплює неймовірний страх, коли вона чує ці слова. Лорд Віндермір здригається. Лорд Оґастес бере його під руку й проводить на передній кін; говорить він поспіхом і впівголоса. Леді Віндермір дивиться на них з жахом в очах.

Мій любий хлопче, вона мені пояснила всю цю чортівню. Ми всі неймовірно помилялися щодо неї. Виявляється, що це тільки через мене вона подалася до Дарлінґтона. Спершу вона заїхала до клубу… власне, щоб я… не мучився непевністю… там почула, що мене вже нема… тоді кинулася слідом за нами… звісно, страхнулась, коли ми ввалилися туди цілим табуном… і сховалась у сусідній кімнаті… Запевняю вас, мене це надзвичайно врадувало! А ми всі повелися з нею так брутально. Вона саме та жінка, що під мою масть. Просто як для мене створена! А всі умови, які вона ставить переді мною, – це щоб ми назавжди оселились поза Англією. Ідея дуже путяща! Тут же ці чортяцькі клуби, чортяцьке підсоння, чортяцька кухня, все чортяцьке! Остобісіло це все мені!