Розділ «Віяло Леді Віндермір»

Місіс Ерлін. Тс-с! Не треба про це.

Леді Віндермір. Я мушу про це сказати! Я не можу допустити, щоб ви думали, наче я так запросто сприйняла вашу самопожертву. Ні в якому разі! Це ж така саможертовність! Я мушу все розповісти моєму чоловікові. Це мій обов’язок.

Місіс Ерлін. Ніякий це не обов’язок… В усякому разі, у вас он є обов’язок і перед кимось іншим. Ви кажете, що завдячуєте мені щось таке?

Леді Віндермір. Я завдячую вам геть усе.

Місіс Ерлін. Тоді віддячте мені мовчанням. Це єдиний для вас спосіб віддячитись. Не зіпсуйте небажаним розголосом на всі боки одним-одної доброї справи, яку я зробила у своєму житті. Те, що сталося цю ніч, нехай залишиться нашою таємницею, обіцяйте мені! Ви не повинні завдавати зайвих прикрощів своєму чоловікові. Навіщо ранити його кохання? Ви не повинні завдавати ран цьому почуттю. Кохання так легко вбити. Ох, як же легко його вбивається! Дайте мені слово, леді Віндермір, що ви ніколи йому не розповісте. Я наполягаю на цьому.

Леді Віндермір (нахиляючи голову). Це ваша воля, не моя.

Місіс Ерлін. Так, це моя воля. І ніколи не забувайте про свою дитину. Мені хочеться думати про вас, як про матір. І хочеться, щоб і ви думали про себе, як про матір.

Леді Віндермір (підводячи погляд угору). Відтепер я зажди так думатиму. Тільки раз у житті я забула про свою матір – якраз оцієї ночі. Якби ж то я пам’ятала про неї, то не повелася б так дурнувато, так гидотно.

Місіс Ерлін (ледь помітно здригнувшись). Тс-с, з цією ніччю вже скінчено.

Входить лорд Віндермір.

Лорд Віндермір. Вашого екіпажу ще нема, місіс Ерлін.

Місіс Ерлін. Це не має значення. Я візьму кеб. Пристойний кеб від солідної фірми – це найреспектабельніше. Тепер уже, дорога леді Віндермір, нам справді доведеться розпрощатись. (Ступає кілька кроків до дверей.) Ой, а я й забула! Вам воно видасться безглуздою забаганкою, але, знаєте, мені страшенно сподобалось оце ваше віяло, що я вчора ненароком прихопила з вашого дому. Так ото чи не могли б ви передарувати його мені? Лорд Віндермір каже, що могли б. це його дарунок вам, я знаю.

Леді Віндермір. Та звісно ж можу, коли вам це буде приємно. Тільки от на ньому моє ім’я. «Марґерит».

Місіс Ерлін. Але ж і мене названо цим ім’ям.

Леді Віндермір. Ох, у мене така куца пам’ять! Звичайно, беріть його собі. Який це дивовижний збіг, що в нас обох те саме ім’я!

Місіс Ерлін. Таки дивовижно, їй-бо. Дякую вам. Ваше віяло завжди мені нагадуватиме про вас. (Тисне руку леді Віндермір.)

Входить Паркер.

Паркер. Лорд Оґастес Лортон. Екіпаж місіс Ерлін уже прибув.

Входить лорд Оґастес.

Лорд Оґастес. Доброго ранку, любий хлопче. Доброго ранку, леді Віндермір. (Завважує місіс Ерлін.) Місіс Ерлін?…