Розділ «Віяло Леді Віндермір»

Лорд Дарлінґтон. Я не з тих, хто нею захоплюється.

Сесіл Ґреєм. Я теж був таким, але тепер от захоплююсь. Вона ж просто примусила мене познайомити її з бідолашною тітонькою Керолайн. Здається, місіс Ерлін уже й запрошено до тітоньки на сніданок.

Лорд Дарлінґтон (здивовано.). Та невже?

Сесіл Ґреєм. Таки справді.

Лорд Дарлінґтон. Ви вже вибачте, друзі. Але я завтра виїжджаю, тож мушу написати кілька листів. (Сідає за письмовий стіл.)

Дамбі. Ця місіс Ерлін – розумна жінка.

Сесіл Ґреєм. Здоров, Дамбі! Я думав, ти вже заснув.

Дамбі. А я таки сплю – як завжди.

Лорд Оґастес. Навіть дуже розумна. Вона чудово знає, який з мене чортів дурень – знає не гірш за мене самого.

Сесіл Ґреєм, сміючись, підходить до нього.

Ти, мій хлопче, можеш собі сміятись, але це не абищо – стріти жінку, яка розгадала тебе геть усього наскрізь.

Дамбі. Однак це дуже небезпечна річ. Такі жінки кінець кінцем доводять справу до шлюбу.

Сесіл Ґреєм. А я думав, Бабчику, що ви вже ніколи більше не схочете її бачити. Таки так! Я ж учора ввечері почув про це від вас у клубі. Ви сказали, що довідались… (Далі говорить йому щось пошепки.)

Лорд Оґастес. О, це вона пояснила.

Сесіл Ґреєм. А Вісбаденську справу?[192]

Лорд Оґастес. І це пояснила.

Дамбі. А свої прибутки, Бабчику? Вона й це пояснила?

Лорд Оґастес (повагом). Це вона збирається пояснити завтра.

Сесіл Ґреєм вертається до столу, що в центрі.

Дамбі. Теперішні жінки такі, що просто страх: кожен свій крок вони розраховують. От наші бабусі були нерозважливі над усяку міру, зате їхні онучки нерозважливі лише в міру пожитку, який з цього матимуть, їй-бо.