Розділ «Віяло Леді Віндермір»

Місіс Ерлін. Та ні! Нікого там нема!

Леді Віндермір. Ні, є! Чуєте? Ой, та це ж голос мого чоловіка! Він зайшов у дім! Порятуйте мене! Це змова якась! Ви послали по нього!

Голоси за дверима.

Місіс Ерлін. Тихо! Я прийшла сюди врятувати вас. Але боюся, що вже пізно. Сюди! (Показує на штору перед вікном.) Як тільки трапиться перша нагода, втікайте відси!

Леді Віндермір. А ви?

Місіс Ерлін. Та я дам собі раду! Я зустріну їх.

Леді Віндермір ховається за шторою.

Лорд Оґастес (по той бік дверей). Дурниці, любий Віндерміре, ви не покинете мене!

Місіс Ерлін. Лорд Оґастес! Тож це я пропала! (Хвильку вагається, тоді, розглянувшись, помічає двері з правого боку й виходить до суміжної кімнати.)

Входять лорд Дарлінґтон, містер Дамбі, лорд Віндермір, лорд Оґастес Лортон і містер Сесіл Ґреєм.

Дамбі. От недогода – витурити нас із клубу такої ранньої пори! Всього тільки друга година. (Сідає на стілець.) Саме коли по-справжньому починається вечір. (Позіхає і заплющує очі.)

Лорд Віндермір. Це дуже добре, що ви, лорде Дарлінґтон, дозволили Оґастесу затягти сюди весь наш гурт, але я, боюся, не зможу надовго тут затриматись.

Лорд Дарлінґтон. Справді? Дуже шкода. Але від сигари ви не відмовитесь?

Лорд Віндермір. Дякую. (Сідає.)

Лорд Оґастес (до лорда Віндерміра). Любий мій, і не думайте поки що йти. Хай йому чорт, але мені треба з вами про дещо переговорити, а це справа досить поважна. (Сідає поруч з ним за столом ліворуч.)

Сесіл Ґреєм. Е, та звісно, що це за поважна справа. У Бабчика одне на думці – місіс Ерлін.

Лорд Віндермір. Але це, здається, вас не стосується, Сесіле, – хіба не так?

Сесіл Ґреєм. Ні, не стосується. Тим-то воно мене й цікавить. Мої власні справи завжди нагонять на мене нудьгу. Я радше волію до чужих придивлятись.

Лорд Дарлінґтон. Може, вип’ємо щось, друзі? Вам, Сесіле, віскі з содовою?

Сесіл Ґреєм. Дякую. (Підходить до столу разом з лордом Дарлінґтоном.) А місіс Ерлін сьогодні виглядала дуже привабливо, чи не правда?