Розділ «Віяло Леді Віндермір»

Леді Віндермір. Я повинна?

Місіс Ерлін (владним тоном). Так, ви повинні! Не можна гаяти ні секунди! Лорд Дарлінґтон кожної хвилини може бути вже тут.

Леді Віндермір. Не підходьте до мене!

Місіс Ерлін. Та ви ж на краю загибелі, на краю глибочезної прірви. Ви повинні зараз же залишити цей дім, мій екіпаж чекає вас на розі вулиці. Ходімте разом, я вас довезу до вашої домівки. (Леді Віндермір знімає плаща й кидає на канапу.) Що ви робите?

Леді Віндермір. Місіс Ерлін, якби ви не з’явились тут, я вернулася б додому. Але зараз, побачивши вас, я відчуваю, що ніщо в світі не примусить мене жити під одним дахом з лордом Віндерміром. Ви жахаєте мене! Ви маєте в собі щось таке, що викликає в мені скажену лють. І я знаю, чому ви опинились тут. Вас прислав мій чоловік, щоб я правила вам за прикриття ваших з ним стосунків, які там вони у вас не є.

Місіс Ерлін. Що це ви?! Невже ви так думаєте? Та не може бути!

Леді Віндермір. Вертайтесь ви до мого чоловіка, місіс Ерлін. Він належить вам, а не мені. Він, мабуть, боїться скандалу. Чоловіки такі страхопуди! Вони порушують усі закони на світі, а самі бояться, який поголос про них піде між людей. Але йому треба таки приготуватись, бо скандал буде неминуче. Ще й такий, якого в Лондоні вже бозна скільки літ не було. Він побачить своє ім’я в усіх бруднющих газетах, а моє – на всіх гидотних афішах.

Місіс Ерлін. Ні… ні…

Леді Віндермір. Таки побачить, де він дінеться! Якби він сам сюди приїхав, я – визнаю – вернулася б до того принизливого існування, на яке ви з ним прирекли мене… Я й без вас уже збиралася вернутись… але щоб лишитись самому вдома, а сюди по мене вас підіслати… – як же це ганебно… просто ганебно!

Місіс Ерлін. Леді Віндермір, ви страшенно ображаєте мене… і свого чоловіка також… Він нічого не знає про те, що ви тут… Він думає, що ви вдома і що з вами все гаразд… Він думавє що ви лягли спати у своїй кімнаті. І він зовсім не читав вашого нерозважного листа йому.

Леді Віндермір. Зовсім не читав?

Місіс Ерлін. Ні, він навіть не знає, що такий лист був.

Леді Віндермір. За яку наївнячку ви мене приймаєте! (Підходить до місіс Ерлін.) Ви мені брешете!

Місіс Ерлін (стримуючи себе). Ні. Я кажу вам правду.

Леді Віндермір. Якщо мій чоловік не читав мого листа, то яким чином ви тут опинилися? Хто вам сказав, що я покинула той дім, до якого ви мали нахабство увійти? Хто вам сказав, куди я подалась? Це мій чоловік вам сказав і прислав вас сюди заманити мене додому! (Відходить ліворуч.)

Місіс Ерлін. Ваш чоловік зовсім не бачив цього листа. Це я… побачила його і розкрила конверт… І прочитала.

Леді Віндермір (обертаючись до місіс Ерлін). Ви прочитали мого листа до мого чоловіка? Ви не посміли б цього зробити!

Місіс Ерлін. Не посміла б? Таж я ладна була зробити будь-що на світі – будь-що! – задля порятунку вас від прірви, в яку ви падали! Ось цей лист. Ваш чоловік його зовсім не читав. І ніколи вже не прочитає. (Підходить до каміну.) Цього листа ви взагалі не повинні були писати. (Роздирає листа на клапті й кидає у вогонь.)

Леді Віндермір (з виразом безмежної зневаги в голосі й у погляді). А як ви тепер доведене мені, що це був таки мій лист? Вам здається, що такою дешевою вигадкою можна ошукати мене?

Місіс Ерлін. Але чому ви не вірите моїм словам? Та я ж, приходячи сюди, мала тільки одне на меті – врятувати вас від цілковитої руїни, від наслідків вашої страшної помилки. Цей лист, що осьо згорів, був таки вашим листом, присягаюся вам!