Розділ «Віяло Леді Віндермір»

Сесіл Ґреєм (стоячи спиною до каміну). Людина не повинна чинити ніяких помилок. (Раптом помічає на канапі віяло леді Віндермір.)

Дамбі. Без них життя було б суціль безбарвним.

Сесіл Ґреєм. А ви, Дарлінґтоне, звісно, залишаєтесь вірним цій жінці, в яку закохані, цій порядній жінці?

Лорд Дарлінґтон. Коли по-справжньому кохаєш якусь жінку, Сесіле, всі інші жінки на світі так наче не існують. Кохання змінює людину – в усякому разі, я змінився.

Сесіл Ґреєм. Дорогий мій, це ж так цікаво! Бабчику, мені треба поговорити з вами.

Лорд Оґастес не озивається.

Дамбі. З Бабчиком говорити немає сенсу. Це однаково, що вести мову з кам’яним муром.

Сесіл Ґреєм. А ось мені подобається, коли говориш із кам’яним муром: від нього ніколи не почуєш заперечення. Бабчику!

Лорд Оґастес. Та що там таке? Що таке? (Підводиться і йде до Сесіла Ґреєма.)

Сесіл Ґреєм. Сюди-но. У мене до вас пару слів. (Притишеним голосом.) Дарлінґтон тут розводив мораль і просторікував про чисте кохання й усяке таке, а сам тим часом переховує у себе якусь жінку.

Лорд Оґастес. Та невже? Невже?

Сесіл Ґреєм (тихцем). Так-так, оно її віяло. (Киває головою в той бік.)

Лорд Оґастес (смішкувато). Ну й ну! Ну й ну!

Лорд Віндермір (стоячи біля дверей). Але я справді мушу йти, лорде Дарлінґтон. Мені жаль, що ви так скоро виїжджаєте з Англії. Тільки неодмінно завітайте до нас, коли повернетесь! Ми з дружиною раді будемо зустрічі з вами!

Лорд Дарлінґтон (стоячи в глибині сцени поблизу лорда Віндерміра). Боюся, що я виїжджаю на багато років. Усіх вам гараздів!

Сесіл Ґреєм. Артуре!

Лорд Віндермір. Що?

Сесіл Ґреєм. Я маю дещо сказати вам. Підійдіть-но сюди!

Лорд Віндермір (одягаючи пальто). Не можу… Я вже виходжу!

Сесіл Ґреєм. Це дещо незвичайне. Страшенно для вас цікаве.