Розділ «Віяло Леді Віндермір»

Місіс Ерлін. Ні, не можна, адже завтра я повинна дати йому відповідь. І, на мою думку, тоді саме доречно буде поінформувати його, що я маю… ну, скажімо, дві тисячі фунтів на рік, успадкованих від троюрідного брата… чи другого чоловіка… чи якогось там далекого родича. Це становитиме додаткову привабу, хіба не правда? А вам, Віндерміре, зараз випадає чудова нагода висловити комплімент мені. Хоча ви не дуже вмієте говорити компліменти. Боюся, що Марґерит не стимулює у вас цієї прегарної звички, це велика помилка з її боку. Коли чоловік перестає говорити приємні слова, у нього й думки про те, що є приємним, змінюються. Але серйозно – як ви дивитесь на дві тисячі фунтів? Чи краще – на дві з половиною тисячі? В наші дні мати трохи надлишку – це все. І чи не здається вам, Віндерміре, що світ неймовірно цікавий? Я вважаю, що так!

Виходить на терасу з лордом Віндерміром. У танцювальній залі починає звучати музика.

Леді Віндермір. Далі залишатись у цьому будинку неможливо. Сьогодні той, хто мене кохає, офірував мені своє життя. Я відмовилася. Дурість із мого боку. Тепер я запропоную йому своє життя. Віддам його йому. Поїду до нього. (Вдягає плаща і підходить до дверей, потім вертається назад. Сідає за стіл і пише листа, вкладає його в конверт і залишає на столі.) Артур ніколи не розумів мене. Коли він прочитає це, то зрозуміє. Тепер він може вчинити зі своїм життям, як йому схочеться. Я зі своїм вчинила, як мені здається, краще й розумніше. Це він розірвав шлюб між нами, а не я. Я тільки роздираю пута рабства.

Леді Віндермір виходить. З лівого боку за хвильку входить Паркер і йде в напрямку танцювальної зали. З тераси повертається місіс Ерлін.

Місіс Ерлін. Леді Віндермір у танцювальній залі?

Паркер. Міледі щойно вийшла.

Місіс Ерлін. Вийшла? Куди – на терасу?

Паркер. Ні, пані. Міледі вийшла взагалі з дому.

Місіс Ерлін (здригається і приголомшено дивиться на дворецького). Вийшла з дому?

Паркер. Так, пані. Міледі сказала мені, що залишила на столі листа для мілорда.

Місіс Ерлін. Листа до лорда Віндерміра?

Паркер. Так, пані.

Місіс Ерлін. Дякую вам.

Паркер виходить. Музика в танцювальній залі стихає.

Пішла зі свого дому! Лист до власного чоловіка! (Підходить до столу й дивиться на конверт з листом. Потім бере його, але сіпнувшись, кладе знову на стіл.) Ні, ні! Це неможливо! В житті не повторюються такі трагедії! І чому ця страшна химера спала мені на думку? Чому мені зараз пригадалася та хвилина в моєму житті, яку я найбільш хотіла б забути? Чи в житті таки повторюються подібні трагедії? (Хапає конверт, розриває і читає листа, а тоді з відчайним жестом сідає на стілець.) Ох, який жах! Такі самі слова двадцять років тому я написала її батькові, і як тяжко мене було за це покарано! Хоча ні: моя покара, моя справжня покара настигла мене сьогодні, нині!

Застигає в сидячій позі. У дверях з тераси з’являється лорд Віндермір.

Лорд Віндермір. Ви попрощалися з моєю дружиною? (Підходить ближче.)

Місіс Ерлін (стискаючи в руці листа). Так.

Лорд Віндермір. А де вона зараз?

Місіс Ерлін. Вона дуже втомилася. І пішла прилягти. Сказала, що в неї болить голова.