Розділ «Портрет Доріана Ґрея»

– Що ж, вам не подобається ваша країна? – запитала вона.

– Я живу в ній.

– Щоб ліпше їй дошкульнути?

– А ви б хотіли, щоб я прийняв думку Європи про Англію? – поцікавився він.

– Що ж там кажуть про нас?

– Що Тартюф[175] перебрався до Англії і став тут крамарем.

– Це ваш власний дотеп, Гаррі?

– Дарую його вам.

– На жаль, він не до вжитку. Бо занадто правдивий.

– А ви не бійтеся. Наші співвітчизники ніколи не впізнають себе в описах.

– Вони – люди практичні.

– Скорше хитрі, ніж практичні. Підбиваючи баланс, вони глупоту зрівноважують багатством, а розбещеність – лицемірством.

– А все-таки на нашому рахунку великі справи!

– Великі справи накинуто нам, Ґледіс.

– Але ж ми несли їх тягар.

– Несли – тільки до Фондової біржі.

Ґледіс похитала головою.

– Я вірю в націю! – вигукнула вона.

– Нація – це лише виживання заповзятливих.

– Але ж така суть розвитку.