Розділ «Портрет Доріана Ґрея»

– Та за якісь там дрібниці, їй-бо, містере Ґрей. Звичайно це буває, коли я приходжу за десять хвилин до дев’ятої і кажу, що маю бути вбрана до пів на дев’яту.

– Справді, вона у вас неподобна! Вам би слід якнайсуворіш вичитати їй.

– В мене духу не стає, містере Ґрей. Вона ж винаходить для мене фасони капелюшків! Пригадуєте той, що був на мені в леді Гілстон, у садку? Бачу, ви забули, але ви такі люб’язні, що вдаєте, ніби пам’ятаєте… Так от вона зробила той капелюшок ну чисто з нічого! Всі добрі капелюшки робляться з нічого.

– Як і всі добрі репутації, Ґледіс, – докинув лорд Генрі. – Бо відрізняючись від інших, людина тільки здобуває собі ворогів. А щоб зажити слави, треба бути посередністю.

– Але в жінок такі слави не заживуть, – мовила герцогиня, хитаючи головою. – А жінки ж правлять світом. Запевняю вас, ми терпіти не можемо посередності. Ми, жінки, як хтось зауважив, любимо вухами, – так само як ви, чоловіки, любите очима, якщо взагалі коли-небудь любите…

– Мені здається, ми нічого іншого в житті й не робимо, – зауважив Доріан.

– Так? Тоді ви ніколи не любите по-справжньому, містере Ґрей, – відказала герцогиня, вдаючи зажуру на обличчі.

– Славна моя Ґледіс, як ви так можете! – вигукнув лорд Генрі. – Любов живе в повторенні, і саме повторення перетворює простий інстинктивний потяг у мистецтво. До того ж, закохуючись хоч би й укотре, все одно кохаєш, як уперше. Об’єкт пристрасті може змінюватись, а пристрасть лишається усе та сама. Та ще й міцнішає від зміни об’єкта! Життя дає людині щонайбільше – одну велику мить насолоди, і секрет життя в тому, щоб цю блаженну мить переживати якомога частіш.

– Навіть коли ця мить ранить, Гаррі? – спитала трохи згодом герцогиня.

– І надто коли вона ранить, – відповів лорд Генрі.

Герцогиня обернулась і подивилася на Доріана Ґрея з якимсь чудним виразом в очах.

– А ваша думка, містере Ґрей?

Доріан повагався хвильку, потім трусонув головою і засміявся:

– Я завше згоден з Гаррі, герцогине.

– Навіть коли він помиляється?

– Гаррі ніколи не помиляється.

– І його філософія допомогла вам стати щасливим?

– Я ніколи не прагнув щастя. Кому воно потрібне? Я шукав задоволення.

– І знаходили, містере Ґрей?

– Часто. Занадто часто.