Розділ «Портрет Доріана Ґрея»

– Мене нудить від закоханих жінок. Коли жінки ненавидять, вони куди цікавіші. Та й «план» там кращий.

– Де, однаковісінький.

– Але, як на мене, той більше смакує. Ходім потягнемо чого-небудь. Мені кортить випити.

– А мені нічого не хочеться, – буркнув Адріан.

– Пусте, ходім.

Адріан Сінґлетон знехотя підвівся й пішов за Доріаном до буфету. Мулат у драній чалмі й витертому пальтиську, здоровлячи їх, гидотно вишкірив зуби і рвучким рухом поставив пляшку бренді та дві стопки. Жінки біля прилавка підсунулися ближче, пробуючи завести розмову з новоприбульцями. Доріан обернувся до них спиною і щось потиху мовив Адріанові.

Усміх, кривий, як малайський кинджал, скорчив лице однієї з жінок.

– Щось ми дуже горді нині! – глумливо кинула вона.

– На Бога, дай мені спокій! – згукнув Доріан, тупаючи ногою по підлозі. – Чого тобі треба? Грошей? На ось і не обзивайся до мене!

Червоні жарини спалахнули в отупілих очах жінки і враз погасли – очі знову стали склисті й тьмяні. Вона закинула голову і жадливо згребла монети з прилавка. Її товаришка заздро зорила за нею.

– Це ні до чого, – зітхнув Адріан Сінґлетон, маючи своє на думці. – Мені не хочеться вертатись. Що це дасть? Я й тут щасливий.

– Ти озвешся до мене, коли будеш чого потребувати, добре? – сказав перегодом Доріан.

– Може.

– Бувай тоді.

– Бувай, – відповів Адріан і, витираючи носовичком зашерхлі губи, ступив на сходинки.

Вираз болю був на обличчі Доріана, коли він підходив до дверей. Він уже відхиляв завісу, як раптом з розфарбованих уст жінки, що взяла його гроші, сприснув гидкий сміх.

– Он іде дияволів оплічник! – хрипким голосом зіпнула вона.

– Ти, проклятуща, не смій мене так називати! – відгримнувся Доріан.

Вона клацнула пальцями й верескливо кинула навздогінці:

– Ха – тобі хочеться, щоб Чарівним Принцем тебе називали?