Розділ «ВЦІЛІЛІ»

— Вірю. Ти добрий хлопець, синку.

Картер, котрий останній раз плакав ще чотирнадцятирічним, відчув, як йому засвербіло в кутиках очей.

— Вам не допоможе те, що ви звете мене синком.

— Мені це вже допомагає. І те, що я бачу твоє зворушення… це мені допомагає теж.

Туша Великого Джима зсунулась з дивана, виборний укляк на колінах. У процесі опускання навколішки він перекинув «Фруктові колечка», безрадісно усміхнувшись:

— Небагата у мене вийшла остання вечеря, мушу тобі сказати.

— Мабуть, що так. Вибачайте.

Великий Джим, тепер обернений спиною до Картера, зітхнув:

— Але через якусь хвилину я вже їстиму ростбіф у Господа за столом, отже, з Цим все гаразд. — Він підняв опецькуватий палець і притис його собі ззаду до голови на вершечку потилиці. — От сюди. Де мозковий стовбур. Добре?

Картер відчув у себе в горлі щось на кшталт клубка ниток і глитнув:

— Так, сер.

— Хочеш постояти навколішках поряд зі мною, синку?

Картер, котрий без молитов обходився ще довше, ніж без сліз, мало не відповів «так». Але вчасно згадав, який підступний його бос. Можливо, зараз він був далекий від хитрощів, був, імовірно, поза цим, але Картер бачив цю людину в дії і ризикувати не бажав. Він похитав головою:

— Моліться самі. І якщо бажаєте проказати свою молитву до самого «амінь», робіть це швидше.

Стоячи навколішках, Великий Джим ляснув долонями по диванній подушці, на котрій все ще залишалася вм'ятина від його далебі ваговитої дупи.

— Боже милостивий, це я, раб Твій Джеймс Ренні. Схоже, що я йду до Тебе, хочу я сам цього чи ні. Чашу вже подано мені до губ, і я не можу…

Гучний сухий схлип вирвався йому з рота.

— Вимкни світло, Картере. Не хочу я плакати в тебе на очах. Це негідна для чоловіка поведінка.

Картер простягнув уперед руку з пістолетом так, що той ледь не торкнувся потилиці.

— Окей, але це буде ваше останнє прохання. — І вимкнув світло. Те, що це помилка, він второпав у ту саму мить, коли її зробив, але тоді вже було пізно. Почув порух боса і, чорти забирай, той рухався надзвичайно швидко для такого обважнілого чоловіка та ще й з хворим серцем. Картер вистрелив і в спалаху з пістолетного дула побачив дірку від кулі в продавленій диванній подушці. Великого Джима на колінах вже перед нею не було, проте далеко відскочити він не міг, хай там який він не швидкий. Коли Картер посунув кнопку на ліхтарику, Великий Джим стрибнув уперед з кухонним ножем, який він раніше потай дістав з шафки біля плитки, і шість дюймів сталі ввігналися Картеру в живіт.