Розділ «ГЕЛЛОВІН НАДХОДИТЬ РАНО»

Лінда затрималась, спершу подивившись на спляче, спітніле немовля, потім на Джинні.

— Може, ви з Твічем зможете повернутися до шпиталю сьогодні ввечері, подивитися, як там справи. Скажете, що були на виклику казна-де, у Північному Честері, чи ще десь. Тільки, що там не трапиться, ніде не згадуйте про Чорну Гряду.

— Авжеж.

«Легко тобі казати, — подумала Лінда. — А чи легко тобі було б прикидатися, аби тебе Картер нагнув до мийки».

Вона заштовхнула Одрі в мінівен, закрила зсувні двері й сковзнула за кермо свого «Одіссея».

— Давайте забиратися звідси, — сказав, сідаючи поряд з нею, Терсі. — Я не відчував такої параної з тих часів, як скандував «кінчай свиню»[441].

— Добре, — кивнула вона. — Бо ідеальна параноя — це оптимальна обачливість.

Вона здала задом, об'їхавши санітарну машину, і спрямувала мінівен на Вест-стрит.

— Джиме, — звернувся Рендолф із заднього сидіння «Гаммера». — От я міркував про той рейд.

— О, нарешті. То чому б тобі не поділитися з нами плодами твоїх міркувань, Пітере?

— Я шеф поліції. Якщо йдеться про регулювання натовпу на фермі Дінсмора або командування рейдом на нарколабораторію, де нелегальні речовини можуть охороняти озброєні наркомани… ну, я розумію, де мені годиться справляти свої обов'язки. Ну, скажімо, так.

Великий Джим збагнув, що йому зовсім не хочеться обговорювати цю тему. Дискутувати з дурнем контрпродуктивно. Рендолф поняття не мав, які види зброї можуть зберігатися на радіостанції. По правді, так і сам Великий Джим теж (хтозна, що Буші міг повписувати в їхні бланк-замовлення), але він принаймні міг собі уявити найгірше, це той ментальний подвиг, до якого не був здатний цей базікало в уніформі. А якщо щось трапиться з Рендолфом… ну, хіба він уже не вирішив, що Картер буде йому цілком адекватною заміною.

— Гаразд, Піте, — промовив він. — Я був би не я, якби намагався стати між тобою і твоїм обов'язком. Отже, ти тепер новий командувач операції, а Фред Дентон твій заступник. Ти задоволений?

— Цілком і повністю, на всі сто! — випнув груди Рендолф. Ставши схожим на дорідного півня, готового ось-ось закукурікати. Великому Джиму, хоча з почуттям гумору в нього й було слабенько, довелося тамувати посмішку.

— Тоді рушай до дільниці й починай збирати свій загін. Міські ваговози, запам'ятай.

— Правильно! Ми вдаримо опівдні! — потряс кулаком Рендолф.

— Підбирайтесь через ліс.

— І ще, Джиме. Я ось про що хотів з тобою поговорити. Питання трохи складнувате. Той ліс позаду радіостанції, він доволі захаращений… там може рости отруйний плющ… а також і отруйний дуб, який ще навіть гір…

— Там є путівець, — перебив його Джим. Терпіння в нього закінчувалось. — Я хочу, щоб ви скористалися ним. Вдарте по них з того боку, звідки вони не очікують.

— Але…