Розділ «ГЕЛЛОВІН НАДХОДИТЬ РАНО»

— У тебе депресія?

— Так. Невеличка. А зараз сиди тихо.

— А ми побачимо тата?

— Так. — «Якщо нас не схоплять, а мене ще й зґвалтують на ваших очах». — Сиди тихо тепер.

Нарешті Терсі вирушив до машини. Дякувати Богу за маленькі радощі. Він ніс квадратні і прямокутні шматки свинцевого полотна, яких, здавалося, могло вистачити для бронювання танка.

— Бачите? Не так вже й дов… ох, курва.

Діти захихотіли, у Лінди в мозку цей сміх перетворився на звук рашпіля.

— З вас четвертак[436] в лайливу кружку[437], містере Маршалл, — проказала Дженні.

Терсі здивовано дивився вниз. У нього з-за пояса стирчали ножиці для металу.

— Я тільки покладу їх назад під молочний ящик…

Лінда вихопила в нього ножиці раніше, ніж він устиг закінчити, придушуючи миттєве бажання занурити їх по самі держаки в його хирляві груди — фантастична стриманість, подумала вона — і побігла сама, щоб покласти їх на місце.

Щойно вона це зробила, з-за рогу вислизнула машина, заблокувавши їм виїзд на Вест-стрит, єдиний шлях із цього глухого кута.

На верхівці міського пагорба, прямо під Y-подібним перехрестям, де від Мейн-стрит відгалужувалася Гайленд-авеню, стояв, працюючи на холостих обертах, «Гаммер» Джима Ренні. Знизу доносились підсилені гучномовцями заклики до громадян залишати їхні автомобілі і йти далі пішки, якщо тільки вони не інваліди. Народ линув униз хідниками, чимало хто з рюкзаками на спинах. Великий Джим роздивлявся на них з тією довготерпеливою зневагою, що властива тільки доглядачам, котрі роблять свою роботу не з любові, а з обов'язку.

Ідучи проти течії, з'явився Картер Тібодо. Він стрімко крокував посеред дороги, час від часу відпихаючи когось геть зі свого шляху. Наблизився до «Гаммера», сів на пасажирське місце і змахнув рукою піт з лоба.

— Ти ба, як клімат-контроль гарно працює. Ще й восьмої нема, а на вулиці вже, либонь, градусів сімдесят п'ять[438]. І повітря смердить, як загиджена попільниця. Звиняюся, бос.

— Який у тебе улов?

— Поганий. Я говорив з офіцером Еверет. Екс-офіцером Еверет. Решта накивали п'ятами.

— Вона що-небудь знає?

— Ні. Вона не отримувала звісток від дока. А Веттінгтон водила її за носа, відводила очі, згодовуючи туфту.

— Ти певен?