Розділ «МУРАШКИ»

До підніжжя сходів підійшов Терстон.

— Нам треба вже поспі… — Побачив її лице й осікся. Вона покликала його кивком.

— Мамо, — погукала її Дженні, — можна ми вип'ємо останню «Пепсі», якщо я з усіма поділюся?

У звичайний час і мови не могло б йти про содову так рано-вранці, але тепер вона дозволила.

— Можна, тільки не обляпайтеся там.

Терсі піднявся до половини сходів.

— Що трапилось?

— Говоріть тихіше. Тут був коп. Картер Тібодо.

— Великий, високий, з широкими плечима?

— Так, він. Приходив мене допитувати…

Терсі зблід, і Лінда зрозуміла: він пригадав, що був гукнув їй з двору, вважаючи, що вона в хаті сама.

— Гадаю, у нас все гаразд, — сказала вона. — Але я хотіла б, щоб ви перевірили, чи він дійсно пішов. Він приходив пішки. Подивіться на вулиці й на задньому дворі за паркан зазирніть до наших сусідів Едмандсів. Мені треба перевдягти штани.

— Що він з вами робив?

— Нічого! — прошипіла вона. — Підіть переконайтеся, що він пішов, і якщо так, ми притьмом к чорту вшиваємося звідси.

Пайпер Ліббі відпустила коробочку й сіла тут же, дивлячись на місто з повними сліз очима. Вона думала про всі ті нічні молитви до Несьогосвітнього. Вона зрозуміла, що то було не що інше, як недотепний, школярський жарт, і той жарт, як тепер з'ясувалося, обернувся проти неї. Несьогосвітнє було поряд. От лишень воно було не Богом.

— Ви їх бачили?

Вона здригнулася. Поряд з нею стояла Норрі Келверт. Така стоншена на вигляд. Постаршала також, і Пайпер помітила, що дівчинка виросте гарною. Для хлопчаків, з якими товаришує, вона, либонь, уже красуня.

— Так, любонько, бачила.

— Значить, Барбі з Расті праві? Люди, котрі на нас роздивляються, це діти?

Пайпер замислилась: «Може, мале малого впізнає».