Розділ «МУРАШКИ»

— Моя срака. Чом би тобі її не поцілувати, довбаний виблядку? Може, вона розтулиться й скаже тобі «привіт».

Замість того, щоб виламати їй руку, Картер розсміявся. Гарно сказонула. І він їй повірив. Вона б ніколи не наважилася говорити з ним таким тоном, якби не казала правду. От лишень, якби вона тільки була не в «Лівайсі». Трахнути її, можливо, все одно не вигоріло б, але якби на ній була спідниця, він міг би наблизитися до цього впритул. А попри те, сухотерка теж не найгірший спосіб розпочати День побачень, хай навіть не об м'якенькі трусики, а об цупкий джинсовий котон.

— Не смикайся і тримай язика на припоні, — шепнув він. — Тоді зможеш залишитися ціла, непопсована.

Вона почула брязк його пряжки і рипіння зіпера. Тоді об неї почало тертися те саме, що й перед тим, тільки тепер між ними було набагато менше тканини. Десь у закуті мозку її втішала радість від того, що вона одягла сьогодні майже зовсім нові джинси; Лінда мала надію, він об них натре собі добрячу вавку.

«Аби лиш тільки Джей-Джей не забігли до хати, не побачили мене отак».

Раптом він притиснувся до неї сильніше, твердіше. Рукою, якою не викручував її руку, вхопив її за груди.

— Оу-воу, мамуню, — промурмотів він. — Хай-хай, давай-манай.

Вона відчула його спазматичне смикання, а вологості, що зазвичай слідує за ним, як день за ніччю — ні. Джинси, слава Богу, для цього були занадто щільні. За якусь мить після цього нарешті попустило її завернуту за спину руку. Вона могла б заплакати від полегшення, але стерпіла. Не мусила. Обернулася. Він уже застібав на собі ремінь.

— М'ать, тобі варто перевдягти джинси, перш ніж печивом займатися. Я б на твоїм місці так і зробив. — Він знизав плечима. — Та хтозна, мо', тобі так більше подобається. Як кому до смаку.

— Це ви так тепер підтримуєте правопорядок? Так ваш бос тепер наказує вам охороняти законність?

— Він людина крупна, здебільшого по загальних питаннях. — Картер обернувся до комори, і її засапане серце ледь не зупинилося. Потім він поглянув на свій годинник і ще раз підсмикнув зіпер. — Подзвониш містеру Ренні або мені, якщо твій чоловік намалюється. Так буде найкраще, повір мені. Якщо не повідомиш, а я взнаю, наступним разом трахну тебе прямо в твою стару піхву. Хоч би й на очах твоїх дітей. Публіка мені не завадить.

— Забирайся звідси, поки вони не прийшли.

— Скажи «будь ласка», мамуню.

Їй заціпило горло, але вона зрозуміла, що Терстон ось-ось знову її погукає, і пересилила себе:

— Будь ласка.

Він рушив до дверей, але, зазирнувши до вітальні, зупинився. Побачив маленькі валізки. Вона не мала в цьому сумнівів.

Але він дещо інше мав на думці.

— І поверни мигалку, я бачив її в твоїй машині. Якщо забула, я тобі нагадую: з поліції тебе звільнено.

Коли через хвилину в дім зайшов Терстон з дітьми, вона була нагорі. Першим чином зайшла до дитячої кімнати. Їхні валізки лежали на ліжках. З одної стирчав ведмедик Джуді.

— Агов, дітки, — весело гукнула вона на нижній поверх. Toujours gai[434], ось вона яка. — Погортайте поки що книжечки, там є з картинками, я спущуся за хвильку!