Розділ «ЗАГРАЙ-НО ПІСНЮ МЕРТВОГО ГУРТУ»

— Маю 'ншу, на 'ншому кінці міста. Міша знає, хоча не показує виду. Кажіть мені, що там у вас за спгава, док.

— Є одні діти, котрі вважають, що вони, мабуть, знайшли те, що генерує цей Купол. Вони зовсім юні, але розумні. Я їм вірю. У них є лічильник Ґайґера, і на Чорній Гряді вони зафіксували стрибок радіації. Не смертельний, але ближче вони не наблизились.

— Не наблизились до чого? Що вони там бачили?

— Проблиски пурпурового світла. Ви знаєте, де той старий сад?

— Авжеж, чогти забирай. Фегма Маккоя. Я любив возити туди дівчат. Видно все місто. У мене був старий «Вілліс»… — замріяний вираз промайнув на його обличчі. — Утім, це неважливо. Так, кажете, пгоблисковий ліхтар?

— Вони також бачили багато мертвих тварин — кількох оленів, ведмедя. Діти вважають, що ті тварини покінчили життя самогубством.

Роммі подивився на нього серйозно.

— Я вирушаю з вами.

— Це було б дуже добре… до якогось моменту. Один з нас мусить пройти весь шлях, і цим одним буду я. Але мені потрібен захисний костюм проти радіації.

— Що ви маєте на увазі, док?

Расті почав пояснювати. Коли він закінчив, Роммі дістав пачку «Вінстона» й попхнув її по столу.

— Моя улюблена отрута, — сказав Расті, беручи собі сигарету. — Тож яка на це ваша думка?

— О, я можу вам допомогти, — сказав Роммі, даючи йому й собі підкурити. — У себе, в моєму магазині, я маю геть усе, як кожному пго це відомо в нашім місті. — Він націлився сигаретою на Расті. — Але навгяд чи вам сподобається ваше фото в газеті, бо вигляд ви матимете збіса смішний, це факт.

— Я цим не переймаюся, ось який факт, — відповів Расті. — Газета згоріла вчора вночі.

— Я чув, — кивнув Роммі. — Знову цей пагубок Барбара. Його друзі.

— Ви в це вірите?

— О, моє довігливе серце. Коли Буш казав, що ув Ігаку є атомні гакети, я й цьому вігив. І казав людям: «Це людина, що знає точно». Я також вігив, що Освальд[356] діяв сам, факт.

З іншої кімнати озвалася Мішеля.

— Перестань уже з себе вимучувати отой твій фальшивий французький прононс.

Роммі нагородив Расті усмішкою, ніби промовляючи: «От бачите, з ким мені доводиться жити».