Розділ «У ЛЬОХУ»

Картер Тібодо, трохи накульгуючи, наблизився до Барбі, котрий зрозумів, що буде далі, але рук не опустив. Опустити їх означало бути застреленим. І, можливо, не лише йому. Після того, як пролунав перший постріл, шанси на те, що почнуть стріляти й інші пістолети, значно підвищилися.

— Привіт, хуйло, — промовив Картер. — Кажуть, ти тут такий зайнятий пацан. — І вгатив йому в живіт.

Барбі напружив м'язи, очікуючи на це, але все одно від удару переломився навпіл. Дужий був цей сучий син.

— Припиніть! — заревів Расті. Він все ще виглядав розгубленим, але тепер ще й злим. — Припиніть це негайно, чорти б вас забрали!

Він намагався підвестись, але Лінда, обхопивши свого чоловіка обома руками, утримала його на підлозі.

— Не треба, — сказала вона. — Не треба. Він небезпечний.

— Що? — обернувся Расті до неї, недовірливо вирячившись. — Ти сказилася?

Барбі так і тримав руки піднятими, показуючи долоні копам. У його зігнутому стані це скидалося на те, ніби він нахилився у привітанні «салам».

— Тібодо, — наказав Рендолф, — відійди. Досить.

— Прибери геть свій пістолет, ідіоте, — закричав Расті на Рендолфа. — Убити тут когось хочеш?

Рендолф кинув на нього погордливо-презирливий погляд, а потім обернувся до Барбі.

— Стань прямо, синку.

Барбі розігнувся. Було боляче, але він спромігся. Він розумів, що, якби не підготувався до стусана Тібодо, корчився б зараз на долівці, хапаючи ротом повітря. Цікаво, чи спробував би Рендолф носаками змусити його підвестися на рівні ноги? Чи приєдналися б до нього інші копи, незважаючи на глядачів у фойє, дехто з яких уже почали підступати ближче, щоб краще бачити? Безумовно, бо зараз у них кров буяє. Як завжди в таких випадках.

Рендолф сказав:

— Я заарештовую вас за вбивство Анджели Маккейн, Дороті Сендерс, Лестера А. Коґґінса і Бренди Перкінс.

Кожне з цих імен вражало Барбі, але останнє найважче. Останнє, як кулаком. Ця добра жінка. Вона забула про обережність. Барбі не міг її звинувачувати — вона все ще перебувала у глибокій жалобі за своїм чоловіком, — а от себе він мусив звинувачувати за те, що дозволив їй піти до Ренні. За те, що її підбадьорив.

— Що трапилося? — спитав він Рендолфа. — Люди, що це, заради Бога, ви там такого наробили?

— А то сам не знаєш, — мовив Дентон.

— Що ти сам за психопат такий? — спитала Джекі Веттінгтон. Лице в неї скривилося у ненависну маску, очі палали жаринками гніву.

Барбі проігнорував їх обох. Так і тримаючи руки вгору, він не відривав очей від обличчя Рендолфа. Достатньо найменшого приводу — і вони всі разом кинуться на нього. Навіть Джекі, зазвичай найприємніша з жінок, може взяти участь, хоча для неї потрібна причина, а не просто привід. А може, й ні. Іноді й добрих людей перемикає.