Розділ «З ХАЛЕПИ ТА Й В БАГНИЩЕ»

Майже поряд — але ж так далеко — нарешті подав голос один з солдатів. Зовсім ще юний, він виглядав наляканим і розгубленим.

— Ми намагалися його зупинити. Хлопець не слухав. Ми нічого не могли зробити.

Піт Фрімен, з фотоапаратом, що висів на ремінці в нього десь біля коліна, подарував молодому бійцю винятково гірку усмішку.

— Ви знаєте, нам це зрозуміло. Якщо до цього ми мали хоч якісь сумніви, то тепер їх позбавились.

Не встиг Барбі розчинитися у натовпі, як за лікоть його вхопив Мел Ширлз.

— Прибери від мене руки, — промовив Барбі м'яко.

Ширлз продемонстрував зуби у власній версії посмішки.

— І не мрій, хуйло. — А тоді голосно: — Шефе! Агов, шефе!

Пітер Рендолф обернувся до нього роздратовано хмурячись.

— Цей чоловік мені заважав, коли я намагався очистити територію. Я можу його заарештувати?

Рендолф відкрив було рота і, мабуть, хотів сказати: «Не мели дурниць». Але спершу поглянув довкола. До невеличкого гурту врешті приєднався Джим Ренні і спостерігав, як Еверет працює з хлопцем. Ригідними очима закам'янілої рептилії Ренні глипнув на Барбі, перевів погляд на Рендолфа і злегка кивнув.

Це помітив Мел. Його посмішка поширшала.

— Джекі? Офіцере Веттінгтон, я хотів сказати. Можна у вас позичити кайданки.

Ширився й Джуніор з рештою своєї зграї. Це видовище було цікавішим за якогось стікаючого кров'ю пацана, і набагато цікавіше заняття, ніж розганяти натовп святош і тупаків з плакатами.

— Як не вертіться, курвалю, а платня його знайде, Бааарбі, — проспівав Джуніор.

На обличчі Джекі читався сумнів.

— Пітере… шефе, я хотіла сказати… гадаю, цей чоловік лише хотів допо…

— Замкнути його, — перебив її Рендолф. — Ми з'ясуємо, чого він хотів чи не хотів пізніше. Наразі мені потрібно припинити безпорядок тут. — Він підвищив голос: — Громадяни, все закінчено! Всі порозважалися, і бачте, що вийшло? А тепер розходьтеся по своїх домівках.

Джекі вже відстібала пластикові кайданки в себе з пояса (вона не збиралася віддавати їх Мелу Ширлзу, одягне їх особисто), аж тут заговорила Джулія Шамвей. Вона стояла прямо позаду Рендолфа і Великого Джима (Великий Джим фактично відсунув її вбік, коли сюди пробирався).

— На вашому місці я б цього не робила, шефе Рендолфе, якщо ви, звісно, не хочете, щоб департамент поліції було знеславлено на першій сторінці «Демократа», — усміхнулася вона своєю фірмовою посмішкою Мони Лізи. — Тим паче, ви новачок на цій посаді, і таке інше.