Розділ «З ХАЛЕПИ ТА Й В БАГНИЩЕ»

По дорозі Барбі переповів їй усе, що сказав йому Кокс.

— Заплановане ними нічим не відрізняється від того, що утнув цей хлопчик, — промовила вона шоковано.

— Ну, все ж таки трохи відрізняється, — сказав Барбі. — Хлопчик спробував зробити це з рушниці. А вони мають крилаті ракети. Назвали це теорією «Великого вибуху».

Джулія посміхнулась. Не звичною своєю посмішкою; бо ця, ніякова і збентежена, зробила її схожою не на сорокатрьохрічну, а на жінку, старшу на двадцять років.

— Здається, мені доведеться випустити наступний номер газети раніше, ніж я гадала.

Барбі кивнув.

— «Екстрений випуск, екстрений випуск, читайте всі»[158].

— Привіт, Саммі, — промовив хтось. — Ти як?

Саманта Буші не впізнала голосу і насторожено обернулася в його бік, одночасно підсмикуючи на собі рюкзак з Малюком Волтером. Малюк спав, і важив він тонну. Після падіння їй боліло гузно, і на душі було боляче теж — гаспидська Джорджія Руа обізвала її лесбійкою. І це та сама Джорджія Руа, котра стільки разів скиглила під її трейлером, випрошуючи третину унції порошку для себе й того перекачаного виродка, з яким вона лигається.

Запитував батько Доді. Саммі балакала з ним тисячу разів, але зараз його з голосу не впізнала. Вона й лице його ледве впізнала. Він виглядав печальним і постарілим — якимсь розбитим. І навіть не задивився на її цицьки, чого ніколи раніше не уникав.

— Привіт, містере Сендерс. Ба, я вас навіть не запримітила там… — вона махнула рукою собі за спину, туди, де лежало витоптане поле і ще стирчав напівзавалений, жалюгідний на вигляд тент. Проте менш жалюгідний, ніж оце містер Сендерс.

— Я сидів у затінку, — той самий непевний голос, що виходить з уст, скривлених у ніяковій посмішці, на яку важко дивитися. — Добре хоч мав що пити. Чи не занадто сьогодні тепло, як для жовтня? Господи, авжеж. Я думав, який чудовий день — справжній день міста — а потім той хлопчик…

«Боже правий, він же плаче».

— Мені дуже шкода вашу жінку, містере Сендерс.

— Дякую, Саммі. Ти добросерда. Допомогти тобі донести дитину до твоєї машини? Гадаю, ти вже можеш їхати — дорога майже вільна.

Це була та пропозиція, від якої Саммі не могла відмовитися, навіть попри його плаксивість.

Вона дістала Малюка Волтера з рюкзака — все одно, що витягати шматок теплого хлібного тіста — і вручила його Сендерсу. Малюк Волтер розплющив очі, нетверезо посміхнувся, відригнув і знову заснув.

— Мені здається, у нього там повідомлення, у підгузку, — сказав містер Сендерс.

— Атож, він сущий сральний автомат. Крихітка Малюк Волтер.

— Вельми гарне, старовинне ім'я — Волтер.