Розділ «Частина друга»

– Я ні про що інше й не думала.

– Як людина, чиє життя присвячене служінню богам, я був дуже стурбований тим, що ми згрішили проти них, – сказав їй Гай.

– Не може бути гріха в тому, що дарує так багато втіхи й щастя.

– Я попросив богів призначити випробування для мене, щоб визначити, вчинив я чи не вчинив гріх.

Гай досі не дивився на неї, але Таніт поглянула на нього гострим поглядом, і її голос пролунав сердито:

– Ти ж не наражав себе на дурний ризик чи наражав?

– Моє випробування закінчилося успішно – я не обманув богів.

Гай хотів, щоб вона його зрозуміла, й вона його зрозуміла добре.

– Я забороняю тобі ці дурні чоловічі витребеньки. Мене охоплює тремтіння, коли я думаю, яку дурницю міг ти вчинити в тій пустелі.

Вона не на жарт розгнівалася.

– Так було треба. Я мусив надати богам можливість виразити свій гнів.

– Вони могли не менш успішно виразити свій гнів ударом блискавки або падінням дерева! Я не хочу, щоб ти провокував їх забрати в тебе життя.

– Таніт, будь ласка, дозволь мені…

– Я бачу, мій володарю, що за тобою в майбутньому буде потрібен суворіший нагляд. Я хочу мати коханця, а не героя.

– Але ж, Таніт, відповідь богів була сприятливою. Невже ти не розумієш, що відтепер ми можемо не почуватися винними.

– Я ніколи не почувалася винною, ні тоді, ні тепер. Але, святосте, я відчую гнів, супроти якого гнів богів видасться незначним, якщо ти знову без потреби ризикуватимеш своїм життям.

Гай обернувся до неї й похитав головою з насмішкуватим смутком:

– О, Таніт, що я робив би, якби ти мене не кохала?

І суворий вираз її обличчя пом’якшав.

– Мій володарю, такого ніколи не буде.