Розділ «Частина друга»

– Ти. – Гострий кінець батожища боляче встромився в ребра Тимона. – Ти не закінчив свою зміну.

Тимон не мав права просити, щоб йому дали відпочити ще кілька хвилин, протестувати не було сенсу, Тимон затямив це досить давно. Він підвівся на ноги й почовгав до шахти. Наготувався спускатися, але його затримка здалася наглядачеві задовгою, й батіг із бегемотової шкіри болісно оперезав його по найчутливішому місцю під пахвами.

Усе почалося, як рефлекс на біль. Тимон підняв руки, щоб захистити себе, й ланцюги гойднулися. У раптовому нападі гніву й болю Тимон крутнув важкі кайдани саме в ту мить, коли наглядач рабів замахнувся батогом удруге. Ланцюг обкрутився навколо руки наглядача рабів, і кістка тріснула з лунким звуком, який лунає, коли щось ламається.

Наглядач відсахнувся зі здивованим криком і зі зламаною рукою, що повисла поруч із ним. Трохи далі старший наглядач оголив меча, і той заскреготів, коли наглядач вихопив його з піхов. Він був на відстані п’ятдесятьох кроків нижче по тунелю.

Тепер їх було двоє, бо молодший наглядач зумів дістатися до свого меча лівою рукою. Десь у глибині рабського отупіння, в порожнечі тваринного світу рабів зблиснула іскра. Тимон пригадав, чого навчав його Гай Бен-Амон. Якщо на тебе нападають двоє ворогів – розділи їх й атакуй спершу слабшого.

Розкрутивши свої ланцюги, Тимон стрибнув на молодшого наглядача, й той покотився в грязюку.

Тимон перестрибнув через нього й відбив удар меча другого чоловіка ланцюгом на своєму зап’ястку. Удар примусив його плече заніміти, й заніміла також і його рука, але він прослизнув під наступним ударом й обмотав ланцюг навколо горла супротивника. Він здавив його й не відпускав.

Старший наглядач випустив меча з рук і розпачливо вхопився за руки Тимона, які душили його кільцями залізного ланцюга, намагаючись розтиснути їх.

Тимон виявив, що гарчить, наче собака, коли він смикав за ланцюг і стискав його тугіше й тугіше. Несподівано руки наглядача впали вниз, його язик випав назовні між розм’яклими й розпухлими губами й почувся гострий сморід лайна, коли його сфінктер ослаб і м’яз вже не стримував. Тимон відкинув його на підлогу й підняв його меч із грязюки. Обернувся до молодшого наглядача, який зіп’явся навколішки, досі приголомшений. Він загубив свій шолом і притискав зламану руку до грудей.

Тимон став над ним і своїм коротким мечем розколов йому череп. Наглядач над рабами впав обличчям униз у грязюку.

Тимон відступив назад і швидко озирнувся навколо. Від першого удару до останнього минуло лише десять секунд, і ніхто не скрикнув.

Тимон подивився вниз на меч у руці, вимазаний грязюкою і кров’ю, і відчув, що розпач жалюгідного рабства покинув його. Відчув, як іскра розгоряється в полум’я, відчув, що він знову стає чоловіком.

Він подивився на інших рабів, які сиділи на лаві. Ніхто з них не ворухнувся. Їхні очі були тупими, неспроможними чимось зацікавитися. То були не чоловіки. Тимона обдало холодом, коли він подивився на них. Йому потрібні люди. Він мусить знайти людей.

Одного він уже мав. Його звали Зама. Молодий чоловік віку Тимона. Бунтівливий раб, якого взяли за річкою. Він носив ланцюги менше року. Тимон пильно подивився на нього й побачив, як його очі приходять у фокус, побачив, як він підняв підборіддя, як м’язи на його щелепах стислися.

– Молоток! – скомандував Тимон. – Принеси молоток!

Зама стрепенувся. Це було зусилля волі з його боку – скинути з себе тягар рабства.

– Поквапся, – сказав Тимон. – У нас мало часу.

Зама підібрав один із відбійних молотків із короткою ручкою і підвівся з лави.

Тимон відчув, як його серце злітає у височінь. Він знайшов чоловіка. Він простяг до нього свої зап’ястки, досі тримаючи в руці меч.

– Збий із мене ланцюги, – наказав він.