Розділ «Частина друга»

– Почекай лише одну мить, любове моя. Лише одну коротку мить.

Стара жриця вже сиділа на подушках, жуючи тістечко беззубими яснами, крихти та слина падали їй на сукню, і вона щось мурмотіла, гірко нарікаючи на свої хвороби та болі.

Гай обійшов навколо неї і взяв наготовлену чашу з вином в обидві руки. Не сумніваючись у тому, що стара жриця глуха, він запитав Таніт:

– Вона сильна?

– Не менш сильна, ніж більшість чоловіків, – усміхнулася Таніт. – Хоч вона цього й не визнає.

– Вона не нарікає на болі в грудях або на задишку?

– Ніколи. – Таніт була заінтригована. – А чому ти запитуєш?

– Я влив кілька зоряних крапель у її вино, – пояснив Гай. – Але я не хочу, щоб вона заснула навіки.

На обличчі Таніт сяйнула усмішка, освітивши зелені глибини її очей і зблиснувши на зубах.

– О, святий отче, як добре ти придумав.

Вона сплеснула руками – дитячий жест, який завжди зворушував Гая до найглибших глибин його єства.

– Скільки крапель? – запитала Таніт.

– Чотири, – зізнався Гай.

– Можливо, ще кілька крапель не зашкодили б їй, – сказала Таніт. – Я не бачила тебе, святосте, багато тижнів. Нам треба багато чого обговорити.

А стара жриця кивала головою й робила гримаси, які свідчили, що вона розуміє кожне слово. Гай на мить замислився, але потім твердо відмовився від спокуси.

– Ні, – сказав він. – Чотирьох крапель досить.

І він обійшов жрицю й став перед нею. Зморшкувате обличчя, схоже на мордочку мавпи, розпливлося в широкій беззубій усмішці, й вона потяглася до чаші обома кощавими лапами, на яких виразно проступали старечі плями та сині вени.

– Ти маєш добре серце, святосте, – проникливо припустила вона.

Вони посідали перед старою жрицею й, розмовляючи, весь час стривожено поглядали на неї. Стара карга розтягувала свою втіху, цмулячи вино й шумно перекочуючи його в роті, перш ніж проковтнути його й щасливо прицмокнути.

– Відколи ми розлучилися, я багато думав про те, що відбулося між нами, – признався Гай, не дивлячись на Таніт.