Розділ «Частина друга»

– Я чула, як про це кричать на вулицях. Усе місто збуджене. Вони кажуть, він пробіг від Заната до Опета за три дні, кажуть, він убив п’ятнадцятьох людей, які намагалися не відстати від нього. Їхні серця порозривалися, й вони залишилися лежати на дорозі.

– О, Айно! – Таніт обняла стару жрицю, пригорнувши її до своїх грудей. – Якщо він прибіг так швидко, то він, певно, знає.

– Так, дитино. Звичайно, він знає. Інакше чому він біг би з такою швидкістю? Один із прапорщиків, певно, знайшов його й передав моє послання. Він усе знає. – Айна кивком голови підтвердила свою впевненість. – Він знає!

– А де він тепер? – Таніт засміялася від збудження. – Ти знаєш, де він є?

– Він у царя. Він пішов прямо до палацу.

– О, хвала богині й усім богам, – видихнула Таніт. – Він пішов, щоб скористатися своїм впливом на Великого Лева. Ти думаєш, він матиме успіх, Айно? Чи цар змінить свою думку?

– Звичайно, змінить, дитино. Невже ти в цьому сумніваєшся? Якщо Гай Бен-Амон налаштувався на це, то він примусить самого Ваала змінити думку царя.

– О, я така щаслива, стара матусю!

Таніт припала до Айни, й вони втішалися присутністю одна одної посеред ночі. Аж поки нарешті Таніт відхилилася.

– Іди до нього, Айно. Почекай, коли він вийде з палацу. Розкажи йому все й повернися до мене з його посланням.

Коли Айна вже виходила з кімнати, Таніт крикнула їй навздогін:

– Скажи йому, я кохаю його. Скажи йому, я люблю його більше, аніж життя, більше, аніж усіх богів.

– Тихше, дитино, – сказала Айна. – Хтось може тебе почути.

Залишившись сама, Таніт знову лягла на свою кушетку, всміхаючись.

– А мені байдуже, – прошепотіла вона. – Гай тут, а все інше не має значення.

Ланнон слухав Гая з дедалі більшим жахом. Його першою думкою було, коли Гай з’явився некликаний і несподіваний посеред ночі, що він якимсь чином довідався про завтрашню церемонію принесення жертви. Він подумав про те, щоб відмовити Гаю в аудієнції, став міркувати, як йому ухилитися від зустрічі з ним, але, поки він над цим міркував, Гай прорвався до спальні Ланнона повз приголомшених охоронців, які марно протестували.

Ланнон піднявся голий від своєї наймолодшої дружини, але гнівні слова застигли в нього на губах, коли він побачив, у якому стані з’явився до нього Гай.

– Пробач, величносте, я приніс жахливі вісті.

Ланнон витріщився на нього, на його брудну й запилюжену туніку, нерозчесане волосся та зваляну бороду, на схоже на череп обличчя, з якого зникла вся плоть, на дикі очі в їхніх глибоких, оточених синцями очницях.

– Що з тобою, Гаю?