Розділ «Частина друга»

– Повертайся до свого ліжка!

І молода послушниця відразу підкорилася.

Сестра Гака затягла кволе тіло Айни назад крізь штори, на її кушетку. Долонею вона затуляла їй рот і ніздрі, а другою рукою притискала груди Айни до ліжка.

Айна гарячково пручалася, її ноги стукотіли, впираючись у стіну, а руки засмикалися й учепилися в обличчя сестри Гаки. Потім усе швидко закінчилося, вона підкорилася й лежала тихо. Сестра Гака затуляла їй рот і ніздрі ще довго після того, як стара жінка затихла, потім притулила другу долоню до її кощавих грудей і замість серцебиття відчула під нею обвислі порожні соски.

Не знайшовши жодних ознак життя, вона вдоволено кивнула головою, акуратно випростала Айні руки й ноги й покинула келію. Коли світло світанку проникло туди крізь єдине вікно, воно освітило обличчя Айни. Її рот був роззявлений, мертві очі дивилися здивованим поглядом, а пасмо сивого волосся затуляло їй лоб.

Ланнон усвідомлював потребу ретельно відбути кінцевий ритуал свята. Було очевидно, що він постав перед надзвичайними обставинами великої національної ваги, що Опетові протистоїть ворог набагато могутніший і нещадніший, аніж його держава мала будь-коли за свою довгу історію. Пророцтво оракула було для нього несприятливим, можливо, він або його царство накликали на себе гнів богів.

Ланнон знав, що доля націй залежить не цілком від людських діянь, що перемога в битвах здобувається не тільки мечем. Він знав, що існують зовнішні впливи, іноді несприятливі, а іноді сприятливі, які визначають результати земних подій. Він знав, що можна втихомирити розгніваного бога й підсилити прихильність того, який налаштований сприятливо.

Коли превелебна мати провела його через катехізис біля басейну Астарти, він приділив особливу увагу правильності своїх відповідей, і не було найменшого сумніву, що голос його звучав щиро, коли він звертався до богині зі своїм проханням.

Жриці оточили його, й легкі руки допомогли йому скинути своє одіння з пурпурного шовку. Потоки прохолодного повітря овіяли його голе тіло, коли він підійшов до басейну й став на його краєчку, потім спустився кам’яними приступками й занурився в чисту зелену воду.

Його тіло світилося під поверхнею білим кольором, і його довгі золотаві пасма й борода заблищали, коли жриці навколо нього стали набирати воду в покручені мушлі й виливати її йому на голову.

Вийшовши з басейну, Ланнон спізнав відчуття духовного очищення, так ніби священні води змили всі його турботи й озброїли його проти небезпек, які чекали на нього попереду. Він не був людиною глибокої релігійної віри, а проте в цю хвилину відчув, як душа його піднеслася вгору. Він спізнав глибоку радість, що обрав такого важливого посланця до богині.

Його особисті й дріб’язкові мотиви більше не мали значення. Він посилав жрицю крові, позначену богом пророчицю, особу великої ціни й великої ваги. Безперечно, богиня визнає її прийнятною, безперечно, Астарта тепер сповниться прихильністю до дітей Опета й накриє своїми крильми націю в цей час випробування й небезпеки.

Вони витерли йому шкіру, його м’язи були твердими й гарно оформленими на ногах, руках і на широких плечах. Дві жриці вийшли наперед і вдягли йому через голову накидку з білого шовку кольору радості й тріумфу. Превелебна мати накинула йому на шию вінок із лілей малинового кольору, які випускали ніжний і густий запах в огорнутій тишею печері.

Настала мить, коли треба було проспівати хвалу богині, а потім принести жертву. Тиша тривала ще одну мить, а тоді раптом пролунав дзвінкий голос.

Той голос приголомшив Ланнона, й він обернув голову, шукаючи поглядом співака. Він не міг помилитися щодо цього голосу, його ніжної й тремтливої сили, його глибина й тембр примусили настовбурчитися волосинки на руках у Ланнона, а відлуння, що розлетілося храмом, здавалося, ковзало самою поверхнею зеленої води.

Ланнон витріщився на Гая. Не уриваючи співу, той виступив наперед із рядів вельмож та офіцерів і повільно наблизився до Ланнона. Він розкинув руки знаком сонця, його рот розтулився, показуючи сильні білі зуби, а дзвінкий чудовий голос виливався з його горла. Похвальна пісня закінчилася, і Гай зупинився біля царя, дивлячись на нього. Його обличчя досі було змучене втомою, чорні очі оточені рожевими синцями, шкіра бліда й натягнута, але він дивився на Ланнона з виразом відданості й любові.

– Гаю! – з жахом прошепотів Ланнон. – Чому ти тут? Ти спав, коли я тебе покинув, і я дав наказ, щоб ніхто тебе не турбував.

– У цей час моє місце біля тебе.

– Тобі не слід було приходити, – запротестував Ланнон.

Це аж ніяк не входило в його плани. Він не хотів, щоб Гай побачив смерть своєї відьми. Не хотів мучити його цим видовищем. У своїй розгубленості Ланнон подумав, чи не зупинити йому ритуал, відкласти жертву, наказати Гаєві покинути храм.