Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— Ну то розкажи ж мені, капітане, про цю О’Гирову теорію! — наказав командувач, прищібаючи ремінь безпеки; він сидів у кріслі другого пілота.

Холлі увімкнула електростатичні «двірники», щоб очистити зовнішні камери шатла. Позитивні й негативні заряди швидко змели з лінз шар пилу.

— О’Гир вважав Мульчеву загибель трохи підозрілою, враховуючи те, що гном усе своє життя рив тунелі й кращого за нього в цій справі не було на світі.

— То чого ж ця кентаврюка не прийшла й не поділилася своїми сумнівами зі мною?

— Це ж було просто припущення — чи здогад. Не гнівайтеся, командувачу, але ж усім відомо, як ви ставитеся до всіляких припущень.

Корч знехотя кивнув головою. А таки Холліна правда, він не любив гаяти час на всілякі там здогади й вигадки. Або давай сюди вагомі докази, або вшивайся з мого кабінету й повертайся аж тоді, коли ті докази відшукаєш.

— Кентавр після Мульчевого зникнення провів невеличке розслідування. Найперше він перелічив золоті зливки, що повернув Артеміс, і виявив недостачу. Я домовилася про повернення половини викупу, а згідно з О’Гировими підрахунками на платформі виявилося на двадцять чотири зливки менше.

Командувач закурив свою фірмову грибну сигару. Він мусив визнати: все ніби сходилось. Тут пропало золото, а Мульч Копач виявився живий за сотні миль звідси. Ніби так само просто, як два плюс два дорівнює чотири?

— Як вам, пане командувачу, відомо, згідно з легіонськими приписами, вся власність Легіону покривається спеціальною позначувальною речовиною на основі солінію. Тож О’Гир надумав просканувати Горішні Рівні й знайшов сліди солінію в Лос-Анджелесі, а точніше — в готелі «Кроулі», що в Беверлі-Гіллс. Тоді кентавр проник до готельного комп’ютера й з’ясував, що в пентхаусі мешкає такий собі Монг Копаль.

Гострі Корчеві вуха затрепетали.

— Копаль?

— Саме так, — кивнула головою Холлі. — Виходить, що «Копаль» — це трохи змінене «Копач», а «Монг» — це «Гном», тільки навспак. Із цими даними О’Гир прийшов до мене, а я порадила йому зробити спочатку пару супутникових фото, перш ніж передавати справу вам. Ото лишень…

— Ото лишень, що пан Копаль все вислизає, ніяк не хоче фотографуватись?

— Саме так.

Рожеве обличчя Корча почало наливатися густо-томатним відтінком.

— Мульч! Ну й шахрай! І як же він все це встругнув?

Холлі здвигнула плечима.

— Ми здогадуємось, що він зняв свою очну відеокамеру й вставив її в око якійсь дикій тваринці — може, кролю. А тоді завалив свій тунель.

— Отже, сигнали, що ми зчитували: серце закалатало, а тоді зупинилось, — подавав нам якийсь кріль?

— Певно, десь так воно й було.