Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— За нормальних умов так би воно й було, — визнав Артеміс. — Але якщо вашу тутешню зброю виведено з ладу…

— То виведено з ладу й тамтешню, — договорив за хлопця Корч. — Теоретично.

Артеміс майже впритул наблизився до куба.

— Ось візьмімо найгірший сценарій, — запропонував він. — Б’ва Кел захопила Гавань, членів Ради вбито чи ув’язнено… Сказати щиро, вельми похмура картина.

Ніхто з ельфів не озвався. Картина була не просто похмура. Швидше тут ішлося про кінець світу.

Навіть Артеміс трохи підупав духом. Така ситуація ніяк не сприяла успіхові операції з визволення його батька.

— Я пропоную трохи тут відпочити, взяти дещо з харчів і, коли небо вкриється хмарами, вирушати в напрямку Мурманська. Лаккей зможе обшукати помешкання цього Васікіна. Що, коли нам поталанить і ми знайдемо там мого батька? Я розумію, що тепер, коли ваші бластери не діють, у нас менше шансів на успіх. Але ж на нашому боці все ще залишається фактор несподіваності, який треба тільки використати…

На якусь хвилину запала тиша, ніякова мовчанка. Ніхто не хотів засмучувати хлопця.

— Артемісе, — нарешті заговорив Лаккей, поклавши руку хазяїнові на плече. — Нині ми не готові виступити проти мафії. У нас немає зброї, а наші колеги мусять повернутися під землю, тож ми лишаємося ще й без їхніх чарів. Якщо ми підемо в Мурманськ тепер, то звідти ми не повернемось. Жоден з нас не повернеться.

Артеміс невідривно вдивлявся в центр куба.

— Але ж мій батько так близько, Лаккею. Як я можу відступити тепер?

Навіть Холлі була зворушена рішучістю юного Фаула і його прагненням діяти, не зважаючи ні на що. І вона була певна, що цього разу Артеміс не намагається ніким маніпулювати. Він просто був хлопчиком, що знудьгувався, стужився за батьком. Чи то ослабли її захисні рефлекси? Так чи так, а ельфиня відчула, що їй жаль хлопця.

— Ми не відступаємо, Артемісе, — тихо мовила вона. — Ми перегруповуємось. А це зовсім інша річ. Згадай: найтемніша година буває перед світанком.

Артеміс підвів на неї очі.

— Яким світанком? Згадай: ми в Арктиці!

О’Гир лютував. Причому на самого себе. Він стільки понапихав усіляких паролів та кодів безпеки у свої системи, а Опал Кобой так легко сюди проникла й захопила всю мережу. Та ще й поліція відшкодувала їй усі видатки!

Утім, кентавр не міг не захоплюватися витримкою своєї супротивниці. Подала заявку на модернізаційний контракт, запропонувала найнижчу вартість. І поліція залюбки впустила її у свої найсекретніші приміщення, а Опал понатулювала скрізь своїх шпигунських камер і ще й повписувала їх до загального рахунку, щоб Легіон усе їй оплатив!

О’Гир навмання понатискав на різні кнопки-клавіші. Ніщо не відгукнулось. Що ж, нічого дивного. Звісно, Опал Кобой закільцювала всю систему на себе, жодного оптиковолоконного кабеля, певне, не пропустила. Можливо, навіть цієї миті вона за ним стежить і тішиться. О’Гир уявив собі, як Опал, його найталановитіша суперниця, умостилася в своєму патентованому кріслі на повітряній подушці й хихоче-регоче, дивлячись на плазмовий екран і насолоджуючись приниженням геніального кентавра.

О’Гир аж загарчав. Ну, гаразд, їй пощастило разок захопити його зненацька, але більше він їй такої втіхи не подарує. Він не стане побиватися-розбиватися, щоб розважити Опал Кобой. Хоча… можливо, саме так і треба робити?

Кентавр схопився руками за голову й театрально заридав. Абсолютно переконливий образ переможеного й деморалізованого генія. А тим часом покрізь пальці він уважно оглянув приміщення. Де б він сам, на місці Опал, заховав мініатюрну камеру стеження? Звісно, десь там, де б її не знайшов пристрій для виявлення «жучків». А єдиним місцем, яке не міг просканувати той пристрій, був сам пристрій.