Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— Я розумію, як воно могло статись. Але ж я нічого такого не хотів! Це цілком випад…

— Замовкни! — урвав Корч. І, націлившись на хлопця пальцем, вирік: — Великий Артеміс Фаул ніколи й нічого не робить випадково.

Артеміс насилу зіп’явся на коліна — вагон сіпало, кидало з боку в бік.

— Але ж нічого страшного з нею не сталось? Просто перенапруження, виснаження?

І раптом Корчеве обличчя опинилось за якийсь сантиметр від Артемісового — таке розпашіле, що коли б не обпектися!

— Нічого страшного? — гаркнув командувач, від люті мовби випльовуючи слова. — Нічого страшного! Вона втратила свого вказівного пальця — пальця, яким натискають на спусковий гачок! Дверима їй відтяло. Тож тепер її легіонській кар’єрі кінець. А через тебе капітанові Куць ледь вистачило чарів, щоб зупинити власну кровотечу. Але сил у неї зовсім не лишилося. Ти висмоктав усе, до останньої краплинки!

— Холлі втратила вказівного пальця? — вражено перепитав Артеміс.

— Ну, не зовсім втратила, — уточнив командувач, махаючи відтятим пальцем у хлопця перед носом. — Він влучив мені просто в око, перш ніж ми з Лаккеєм влетіли до вагона.

І справді, довкола командувачевого ока вже розпливався синяцюра.

— А якщо ми негайно повернемось під землю, ваші хірурги ще встигнуть його пришити?

Корч похитав головою.

— Коли б то ми змогли негайно повернутися! Чує моє серце, що, відколи ми вирушили сюди, ситуація під землею докорінно змінилася. Те, що зв’язку з Гаванню і досі немає, що зненацька відмовили наші бластери, що на нас послали ударний рій убивць, — означає одне: під землею коїться щось надзвичайне.

Хлопець стояв мов громом прибитий. Холлі всім їм урятувала життя, а він, Артеміс, чим їй відплатив? Ну, прямої вини за відтятий палець на ньому немає, але ж Холлі взагалі опинилася тут тільки тому, що зголосилась допомогти йому врятувати батька. Так, він у великому боргу перед ельфинею, а Фаули завжди віддають борги.

— Як давно? — різко запитав він.

— Що?

— Як давно відтяло пальця?

— Не знаю. Може, хвилину тому.

— Тоді ще є час.

— Час для чого? — аж випростався командувач.

— Щоб приживити їй пальця.