Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

До третього рівня належали ті поліціянти, котрі мали доступ до плавильних печей.

— Пошук запущено.

Комп’ютер приймав команди тільки від тих службовців Легіону, чиї голоси він розпізнавав. О’Гир ужив ще й додатковий захід безпеки: зашифрував свій робочий щоденник та інші важливі файли, використавши як основу для шифру стародавню мову кентаврів — кентаврійщину.

Всі кентаври трохи параноїки, і не без підстав — на світі їх зосталося лиш трохи менше ста особин.

Їм іще поталанило. Адже їхню рідню, однорогів, люди зуміли винищити до останнього рога. Наразі під землею знайшлося б не більше шести кентаврів, здатних читати рідні письмена, ну а комп’ютерний діалект кентаврійщини міг читати лише сам О’Гир.

Кентаврійщина була чи не найдревнішою формою писемності. Кентаврійська абетка існувала вже тоді, коли люди вперше почали переслідувати чарівні створіння, себто понад дев’ять тисяч років тому. Одначе з усіх кентаврійських рукописів до нашого часу дійшли самі лише «Скрижалі Капалли», перший куплет яких звіщає:

Усі чарівні істоти!

Пильність свою потройте!

Вік новий на Землі скоро буде —

На ній запанують люди!

Тут слід зазначити, що кентаври куди більше славляться своїми розумовими здібностями, ніж поетичним хистом. І все ж таки О’Гир вважав, що цей чотиривірш не втратив своєї актуальності й по сьогодні…

Від роздумів О’Гира відірвав чийсь стукіт у двері. Перед захисним склом стояв Дрюк Глодів. Формально Дрюк давно вже не мав права доступу до оперативного кабінету, але О’Гир усе-таки вирішив його впустити. Не міг утриматися, щоб не поглузувати зайвий раз із екс-командувача. Після тієї невдалої спроби замінити Корча на посту керівника спецкорпусу Дрюка понижено до лейтенанта, й тільки завдяки значному політичному впливові його родини невдаху-кар’єриста не вигнали з поліції взагалі. Хоча, як по правді, то краще б Дрюк таки поміняв роботу. В такому разі йому не довелося б терпіти постійні О’Гирові кепкування.

— Треба, щоб ти підписав оці електронні бланки, — сказав лейтенант, намагаючись не дивитися кентаврові у вічі.

— Нема проблем, командувачу, — захихотів кентавр. — Ну, як посувається чергова змова? На сьогодні ще не заплановано ніяких революцій?

— Просто підпиши, будь ласка, бланки, — сказав Дрюк, простягаючи цифрову ручку. Рука його тремтіла.

«Неймовірно… — подумав О’Гир. — Сама спотворена оболонка лишилася від того ельфа, що колись був одним із найкращих у Легіоні…»

— Ні, Дрюку, я по-справжньому захоплююсь тобою: до підписування бланків ти ставишся як до архіважливого завдання!

Дрюк підозріливо примружив очі.

— Дякую, пане! — процідив він.

Посмішка торкнула кутики О’Гирового рота.