Розділ «ЙоунКолфер Артеміс Фаул. Місія в Арктику»

— Класно! Нарешті ця справа наблизилася до кінця.

— А тоді ми повинні перевезти наш вантаж у відстійник.

Широка усмішка щезла вмить — немов лисиця у нору шаснула.

— Що-о? Оце зараз?

— Атож. Саме зараз.

Камар закрокував туди-сюди по крихітній вітальні.

— Це божевілля! Повна дурість! Фаул дістанеться сюди не раніше, ніж за два дні. А нам ці два дні там сидіти й дихати тією заразою? Заради чого?

Михаїл простяг йому слухавку.

— То потелефонуй йому та так і скажи. Я певен: шефові сподобається, коли ти назвеш його божевільним.

Камар упав на потертий диван і схопився руками за голову.

— Невже це коли-небудь скінчиться?

Його партнер увімкнув стародавнього комп’ютера з оперативною пам’яттю «аж» на шістнадцять мегабайтів.

— Чого не знаю, того не знаю, — відказав він, надсилаючи складеного заздалегідь листа. — Зате достеменно знаю, що нас спіткає, якщо ми не виконаємо Бритвиного наказу.

— Ну, то піду хоч накричу на бранця, — тяжко зітхнув Камар.

— А допоможе?

— Навряд чи, — визнав Камар. — Зате на душі трішечки полегшає.

Ця арктична станція ніколи не користувалася особливою популярністю серед туристів. Звісно, айсберги та білі ведмеді — чудове видовище, але ж хіба варто заради них дихати украй насиченим радіацією повітрям?

Холлі пришвартувала шатл на єдиному придатному майданчику. Сам термінал нагадував покинутий людьми склад. Стрічки конвеєрів зміїлися по підлозі, а труби опалення, що працювали в найощадливішому режимі, потріскували й дзинчали, мов комашня.

Холлі відчинила древню шафку і роздала всім людські пальта й рукавички.

— Закутуйтесь, багноїди! Надворі холодюка.