Розділ «Камінці-світлячки»

Але Бебі я ніяк не міг узяти з собою. Довелося пояснити їй, щоб спокійно чекала мене — я незабаром повернуся. Вона заспокоїлася і лягла, схиливши голову на передні лапи.

Я рушив через озеро. Треба було проплисти метрів з триста. Легка це справа, якщо мати в руках весла. Тоді повів би я пліт через озеро прямо до діоритової скелі і пристав би саме біля входу до другої печери. Та весел мені бракувало — у мене був тільки залізний гак. І ось за його допомогою я й мусив вести пліт біля берега, чіпляючись за прибережні скелі. Рухатися треба дуже обережно, щоб не загубити клунка й знарядь.

Найважче мені доводилося біля берега — пліт часто чіплявся за кристали руди, що утворилися з розчину мідного купоросу. Лампочка освітлювала невеликий простір навколо мене, а запалити магнійовий дріт я не наважувався.

Промучився отак понад годину, поки приплив до місця, де сланцьовий шар прилягав до діоритової стіни. Тут я побачив, що на стрімкому схилі є карниз з півметра завширшки, по якому можна видряпатися до входу в печеру. Пліт я вирішив залишити. Тут немає ні вітру, ні течії, які рушили б його з місця. Коли повернуся, то напевне все знайду на місці.