Розділ «Печера «Нептунових келехів»»

Зажди лише, старче. Мені вистачить і хвилини.

Заклавши вибухову шашку і помітивши час вибуху, я засипав діру піском, зіскочив зі скелі й побіг до старого та Нагами. Я відвів обох людей за сусідню скелю, щоб захистити їх від вибуху, і, узявши свого годинника, почав лічити хвилини. Старий здивовано дивився на мене й на мою роботу.

Минала остання хвилина. Я цупко обійняв Нагаму, заслонив її своїм тілом й крикнув:

— Скеля, розчинись!

Пролунав вибух, малахітова скеля розпалася надвоє, а білий дим поплив до темного склепіння печери.

Старий припав обличчям до землі. Він гадав, що я чудотворець.

Під малахітовою скелею відкрився вхід до скелястого коридора.

— Встань, старий, рушаймо в дорогу!

Відтоді старий остаточно підкорився мені, бо визнав, що я владніший за нього.

При освітленні лампочки ми спустилися в штольню, що вела вниз.

Повітря в штольні було холоднішим, ніж у малахітовій печері. Коридор вів нас між червонястими скелями — я зразу впізнав, що це туф. А туф — суха й порохнява камінна маса. (В туфі викопані римські катакомби).

Коридор закінчився кулястою, наче пузир, печерою. Печера була червона, стіни — темні, гнітюче одноманітні.

Серед печери стояло чотирнадцять величезних келехів на двометровій відстані один від одного. Ці келехи не були витвором людини, а виникли в морі. Утворили їх тваринки-рослини. Це величезні, інколи в зріст людини, скам'янілі губки форми келеха. Моряки назвали їх «Нептуновими келехами».

Чотирнадцять «Нептунових келехів» були прикриті рівними, жовтими, як апельсин, кам'яними плитами. І це також створила природа, а не руки людини.

Ламек узяв Нагаму за руку, повів до одного з «Нептунових келехів» і прошептав:

— Падунья (Твій посаг).

Цікаво, що може бути в тому келеху?

Прабатько вказав мені, щоб я допоміг йому зняти туфову покришку з келеха.

Мене чекала найрадісніша несподіванка: «Нептунів келех» був повний пшенищі! Та не такої пшениці, яку ми знаємо тепер. Ця пшениця була біла й прозора, яйцевидна й трикутна, схожа на ту, яку знаходять у саркофагах єгипетських мумій. Тепер цей сорт пшениці вже загинув, а кілька століть тому купці ще вивозили її з Таганрога, називаючи grano duro (тверде зерно).