Розділ «Чудесне пробудження»

Вона прокинулася. Це вже було життя. Дівчина опритомніла, дивилася. Потім здригнулася. Все тіло вкрилося гусячою шкірою. Видно, їй було холодно.

Я напнув шатро з шкури кашалота, яку перекинув через два кришталеві стовпи, щоб затулити світло, привів до дівчини Бебі й пояснив ведмедиці, що вона повинна лягти біля моєї Нагами.

Я підняв Нагаму і поклав поруч з ведмедицею, яка лежала під нею, немов величезна отоманка. Дівчина не лякалась ведмедиці, а, навпаки, пригорнулася до неї, мабуть, знала, що звіряче тепло лікує. Вірна тварина зрозуміла мене. Адже вона добре бачила всі мої муки. Скавулячи, пестила дівчину так, як ведмедиця-мати звикла голубити своє ведмежатко. Може, в стародав ньому віці, перед тим як винайшли зброю, люди й звірі не ворогували між собою, як тепер. Бебі зрозуміла, чого я чекав від неї. Вона голубила по-дитячому боязку дівчину, здобула її довір'я й нарешті стала для неї тим, ким була вовчиця для Ромула й Рема. Бебі стала годувальницею моєї новонародженої дитини. А та справді потребувала молока, бо всяка інша пожива могла отруїти її організм, що ледве починав оживати.

Коли дитинчатко було сите, воно схилило свою гарну голівку на груди чудової годувальниці й заснуло.

Дівчина ще не промовила й слова, тому я не знав, якою мовою вона розмовляє.

А навколо кристали неугавно виспівували над сплячим немовлятком колискові пісні.