Розділ «Лусі Мод Монтгомері ЕМІЛІ ВИРОСТАЄ»

— Ну що ж, я так і припускала.

Тітка Рут засміялася неприємно, зловісно — у тому сміхові бриніла нота тріумфу. Саме так: можна було подумати, що, незважаючи на роздратування, щось її тішило. Ми ж потай радіємо, коли переконуємось, що в оцінці певної людини не помилялися!

— То, може, захочеш відповісти на інше питання — яким чином цей пройдисвіт сюди забрався?

— Вікно, — кинув Перрі лаконічно, бачачи, що Емілі не має наміру відповідати.

— Я не питаю тебе, мій пане. Вийди! — владно промовила тітка Рут, патетичним жестом вказуючи на вікно.

— Я ні кроку не ступлю звідси, поки не дізнаюся, що ви збираєтесь робити з Емілі, — відказав Перрі з металом у голосі.

— Я, — мовила тітка Рут тоном блискучої, неперевершеної погорди, — нічого не робитиму з Емілі.

— Пані Даттон, будьте великодушною, — благав Перрі, — це тільки моя провина, винятково моя! Емілі нічого поганого не вчинила. Бачите, пані, все було так…

Утім, цього разу Перрі спізнився.

— Я просила небогу дати свої пояснення, вона мені відмовила. А твої пояснення мені непотрібні.

— Але… — наполягав Перрі.

— Йди вже, Перрі, — веліла Емілі, що відчула в повітрі нову небезпеку. Говорила спокійно, та жоден із Мурреїв не міг би вкласти у свій погляд стільки величі й владної сили. Перрі не посмів чинити їй опір. Вистрибнув у вікно і щез у темряві. Тітка Рут підійшла до вікна жвавим кроком і зачинила його. Після чого, навіть не глянувши в бік Емілі, піднялася нагору, метляючи полами червоного халату.

Емілі тієї ночі не зімкнула очей, а зрештою, вона й не заслужила на відпочинок. Щиро це визнаю! Коли гнів її відпустив, — огорнув її пекучий сором. Усвідомила, що вчинила зовсім по-дурному, відмовивши тітці Рут у будь-яких поясненнях. Тітка Рут мала право ставити їй запитання, коли вже зіткнулася з геть незвичайною ситуацією у власній господі. Оті запитання могли бути неприємними, а все ж тітка Рут мала право їх ставити, ба навіть складно було вимагати, щоб вона робила це з особливою лагідністю. Звісно: вона б не повірила жодному слову племінниці. Зате Емілі не вплуталася б у ще скрутніше становище.

Емілі готова була до того, що її покарають: з ганьбою відішлють до Місячного Серпа. Тітка Рут не погодиться тримати у себе в домі так погано виховану дівчину. Тітка Елізабет визнає за нею слушність. Тітка Лаура буде тяжко зажурена. А кузен Джиммі — чи його лояльність до неї витримає ще й таке випробування? То були гіркі, навіть болючі припущення. Що ж дивного, що кожен удар серця болем пронизував усе її єство! Але, повторюю, — вона заслужила на те. Не маю для неї ні слова співчуття, ні слова виправдання.

Розділ 18

Випадкова очевидність

Суботнього ранку тітка Рут зберігала за першим сніданком гробове мовчання. Посміхалася тільки зловісно, намащуючи маслом грінки. Кожному було б ясно, що вона, попри все, неабияк задоволена, а Емілі дуже і дуже засмучена. Тітка Рут подала Емілі грінки й варення з вишуканою, убивчою люб’язністю.

Після сніданку тітка Рут підвелася й попрямувала до телефону. Емілі припустила, що тітка телефонуватиме до доктора Барнлі, аби той переказав вістку зі Шрусбері до Місячного Серпа. Очікувала, що тітка Рут велить їй спакувати речі. Але тітка зберігала урочисте мовчання. По обіді приїхав кузен Джиммі. Тітка Рут вийшла на ґанок і радилася з ним про щось декілька довгих хвилин. Повернувшись до кімнати, вона перервала нарешті свою мовчанку.

— Одягайся, — веліла вона. — Ми їдемо до Місячного Серпа.

Емілі мовчки виконала тітчин наказ. Відтак зайняла у повозі переднє місце, тітка ж Рут і кузен Джиммі всілися пліч-о-пліч позаду. Кузен Джиммі подивився на Емілі через плече, спонад свого хутряного коміра, й підбадьорливо мовив: «Привіт, курчатко!» Кузен Джиммі, найімовірніше, був певен, що сталося щось дуже важливе й непересічне, хоч і не міг здогадатися, що саме.