Розділ «Лусі Мод Монтгомері ЕМІЛІ ВИРОСТАЄ»

— Так, — відверто сказала Емілі. — І збоку це виглядає дуже кепсько.

— Я почувався з біса ніяково — щоразу, як ті похваляння зривалися в мене з язика. Скількох-то речей я ще мушу навчитися, Емілі! Треба купити книжку про правила поведінки у світському товаристві й вивчити її напам’ять. Таких вечорів я не збираюся більше переживати! А насамкінець діло пішло на лад: Джим Гарді запропонував мені партію в шахи, яку й програв найганебнішим чином. От у шахи я граю згідно з усіма правилами — запевняю тебе. Пані Гарді оголосила, мовляв, мій виступ у дискусії був найкращим з тих, які вона будь-коли чула з вуст юнаків мого віку. Вона велика дама, попри невисокий зріст і дрібну статуру, — а вже світський етикет знає досконально. Отож, я мушу одружитися з тобою, Емілі, бо дружина моя повинна бути розумною і добре вихованою.

— Не говори нісенітниць, Перрі, — обірвала його Емілі, з усією зверхністю, на яку була спроможна.

— Нісенітниць? О ні, — правив своєї Перрі. — Вже пора нам з тобою щось вирішувати. Ти не повинна вернути носа від мене — лишень тому, що походиш із роду Мурреїв. З часом я буду гідний навіть руки Мурреївни. Підійди-но ближче, подай мені руку й допоможи виборсатися з моїх злиднів.

Емілі підвелася, гордовито випроставшись. Як і кожна дівчина, вона мріяла про палке та вірне кохання, але у мріях її не було місця для Перрі Міллера.

— Я не Мурреївна. А тепер я йду нагору, до моєї кімнати. Надобраніч.

— Зажди півсекунди, — благав Перрі. — Коли проб’є одинадцяту, я поцілую тебе як майбутню дружину.

Емілі навіть думки не припускала, що Перрі виконає те, що обіцяв. І це було необачно, оскільки Перрі завжди дотримувався слова і здійснював усе, що постановив. Але, з іншого боку, ніколи доти не був сентиментальним. Отож, не зважила на його «обітницю» — затрималася, аби з’ясувати в нього ще дещо стосовно гостини в подружжя Гарді. Перрі ж не встиг відповісти: годинник почав бити одинадцяту. Відтак перескочив через парапет і зайшов до кімнати. Емілі надто пізно здогадалася, що Перрі таки вчинить те, чим щойно погрожував. Спромоглася тільки трохи відхилитися, тож дзвінкий поцілунок Перрі (не вмів нічого робити делікатно!) замість щічки влучив їй у вухо.

Ту мить, як Перрі цілував вухо Емілі, трапилися дві речі: рвучкий подув вітру з брязкотом зачинив стулку вікна й загасив свічу, що стояла на столі, а водночас на порозі «виросла» постать тітки Рут. У правиці вона тримала засвічену свічу, чиє безжальне проміння враз вихопило з темряви тих двох, скам’янілих від жаху і сорому.

Тут, у цьому місці своєї оповіді, сумлінний біограф відчуває, що перо його не зможе стати на висоті завдання…

Емілі й Перрі стояли неначе правцем биті. Тітка Рут — так само. Вона приготувалася, що застане Емілі за писанням, адже місяць тому вже спіймала була небогу «на гарячому» — та у пориві нічного натхнення спустилася донизу, до опалюваної їдальні, аби вписати

кільканадцять речень до «книги Джиммі». Але те, що вона уздріла… Мушу визнати: це виглядало приголомшливо. Як тут ганити тітку Рут за її справедливе обурення?

Тітка незмигно, не відводячи погляду, дивилася на нещасну пару.

— Що ти робиш тут? — звернулася врешті до Перрі.

Небіж тітки Томаси допустився грубої помилки.

— Розв’язую квадратуру кола, — відказав, дивлячись на Рут Даттон очима зухвалими, ще й сповненими відрази.

Безсоромність Перрі (так і промовила подумки тітка Рут, і я так само вважаю його відповідь безсоромною) тільки погіршила становище. Далі тітка Рут звернулася до Емілі.

— Може, ти зумієш мені пояснити, як воно сталося, що ти перебуваєш тут о цій порі, ще й цілуєш у пітьмі отого пройдисвіта?

Емілі здригнулася на звук цих брутальних слів, немовби тітка її вдарила. Забула, яку перевагу дає тітці Рут те, що вона побачила. Отже, віддалася духові непокори. Гордовито звела голову:

— Я не відповідаю на подібні запитання.