Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— А що тут?

— Comandancia [131].

— Яка Comandancia?

— Comandancia — і квит.

— Comandancia якої частини?

— А ти хто такий, щоб так допитуватися? — сказав йому в темряві вартовий.

Тут, на верховині, небо було дуже чисте, всіяне зорями, і тепер, вихопившись із куряви, Андрес бачив уже навіть потемки. Внизу, там, де шлях завертав праворуч, він добре бачив обриси ваговозів та легкових машин, які проїздили на тлі нічного неба.

— Я капітан Рохеліо Гомес із першого батальйону Шістдесят п'ятої бригади, і я питаю, де міститься штаб генерала Гольца, — сказав Гомес.

Вартовий трохи розчинив двері.

— Покличте капрала! — гукнув він.

Саме в цю мить з-за завороту виїхала велика штабна машина й покотила до великого кам'яного будинку, де, очікуючи капрала, стояли Андрес і Гомес. Вона під'їхала до них і зупинилася біля дверей.

З машини вийшов високий чоловік, уже літній і опасистий, у дуже великому береті кольору хакі, який носять у французькій армії піші єгері, в шинелі, з планшетом і револьвером на довгому ремені поверх шинелі. За ним вийшли два офіцери у формі Інтернаціональних бригад.

Звернувшись до шофера, чоловік у береті звелів йому від'їхати від дверей і поставити машину в безпечному місці. Це було сказано французькою мовою, й Андрес нічого не зрозумів, а Гомес, колишній перукар, знав по-французькому лише кілька слів. Коли він рушив до дверей разом з обома офіцерами, Гомес добре побачив його обличчя і впізнав цього чоловіка. Він бачив його на мітингах і часто читав його статті в «Мундо обреро», перекладені з французької. Він згадав ці кошлаті брови, водяво-сірі очі подвійне підборіддя і впізнав у цьому чоловікові француза-революціонера, що свого часу очолив повстання французького флоту на Чорному морі.

Гомес знав, яку високу політичну посаду займає цей чоловік в Інтернаціональних бригадах, і знав, що йому має бути відомо, де міститься штаб Гольца, і він може послати його туди, проте він не знав, що зробили із цим чоловіком час, розчарування, невдоволення своїми особистими й політичними справами й невситиме честолюбство, і він не знав, що нема нічого небезпечнішого, як звертатися до нього з будь-яким запитанням. Не відаючи всього цього, він ступив уперед, навперейми цьому чоловікові, відсалютував стиснутим кулаком і сказав:

— Товаришу Марті, ми веземо донесення генералові Гольцу. Чи не можете ви сказати нам, де його штаб? Справа дуже нагальна.

Високий, опасистий чоловік повернув голову до Гомеса й пильно оглянув його своїми водявими очима. Навіть тут, на фронті, після їзди у відкритій машині на свіжому повітрі, в його землистому обличчі, освітленому яскравою електричною лампочкою, було щось мертвотне. Здавалося, ніби воно виліплене з того бруду, який буває під пазурами в дуже старого лева.

— Що ви везете, товаришу? — спитав він Гомеса по-іспанському з сильним каталонським акцентом. Його очі зиркнули скоса на Андреса, ковзнули по ньому, потім знову вернулися до Гомеса.

— Донесення генералові Гольцу, яке наказано доставити в його штаб, товаришу Марті.

— Звідки воно, товаришу?

— З фашистського тилу, — сказав Гомес.