Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— По той бік фронту? — перепитав Марті.— Так, він казав, що ти прийшов із фашистського тилу.

— Товаришу генерале, мені вручив його один Ingles, на ім'я Роберто, він динамітник і прийшов до нас підірвати міст. Розумієте?

— Ну, ну, розповідай. — Марті вимовив слово «розповідай» таким тоном, ніби сказав «бреши», «викручуйся», «вигадуй».

— Так от, товаришу генерале, Ingles звелів мені якомога швидше доставити пакет генералові Гольцу. Він сьогодні розпочинає наступ тут, у горах, і ми просимо тільки одного, щоб нам дозволили якнайшвидше передати пакет, як на те буде ваша ласка, товаришу генерале.

Марті похитав головою. Він дивився на Андреса, але не бачив його.

Гольц, думав він із тим змішаним почуттям страху і тріумфу, яке переймає людину, котра почула, що її конкурент загинув у жахливій автомобільній катастрофі чи що хтось, кого ненавидиш, але щодо порядності кого не маєш сумніву, вчинив розтрату. Щоб Гольц теж був із ними заодне! Щоб Гольц підтримував відверті зв'язки з фашистами! Гольц, якого він знає майже двадцять років. Гольц, який разом з Лукачем захопив тієї зими, в Сибіру, поїзд із золотом. Гольц, який бився з Колчаком, і в Польщі, і на Кавказі, 1 в Китаї, і тут, з першого жовтня. Але він був близький з Тухачевським! Правда, і з Ворошиловим теж. Але й з Тухачевським, і з ким іще? Тут, певна річ, з Карковим. І з Лукачем. А всі угорці — інтригани. Він ненавидів Галля. Гольц ненавидів Галля. Це треба пам'ятати. Затям це. Гольц завжди ненавидів Галля. Зате добре ставився до Путца. Це теж треба пам'ятати. І начальником штабу в нього Дюваль. Бач, що виходить. Ти ж чув, як він називав Копіка дурнем. Отже, ясно. Це факт. А тепер — донесення з фашистського тилу. Дерево буде міцне й ростиме, якщо з нього геть повідтинати гниле гілля. І гнилизна має бути очевидна для всіх, бо її треба знищити. І не хтось інший, а саме Гольц! Щоб Гольц був зрадником! Він знав, що довіряти не можна нікому. Нікому. Й ніколи. Ні дружині. Ні братові. Ні найдавнішому другові. Нікому. Ніколи.

— Виведіть їх, — сказав він вартовим. — І добре пильнуйте.

Капрал перезирнувся з солдатом. Цього разу вистава була нудніша, ніж звичайно.

— Товаришу Марті,— сказав Гомес, — не втрачайте розуму. Вислухайте мене, чесного офіцера й партійця. Пакет треба доставити будь-що. Цей товариш пройшов з ним через фашистські позиції, щоб вручити товаришеві генералові Гольцу.

— Виведіть їх, — тепер уже лагідно сказав Марті вартовим. Йому було шкода, по-людському шкода цих обох, якщо їх доведеться ліквідувати. Але його пригнічувала трагедія з Гольцом. Треба ж, щоб це був саме Гольц, думав він. Я негайно покажу це фашистське донесення Варлову. Ні, краще показати його самому Гольцу й подивитись, як він сприйме його. Так я й зроблю. Хіба можна покладатися на Варлова, якщо й сам Гольц зрадник? Ні. Тут треба діяти дуже обережно.

Андрес обернувся до Гомеса.

— Отже, він не хоче відсилати пакет? — спитав Андрес, не вірячи своїм вухам.

— Хіба ти не чув? — мовив Гомес.

— Me cago en su puta madre [135] — сказав Андрес. — Estâ loco.

— Так, — сказав Гомес. — Він божевільний. Ви божевільний. Чуєте? Божевільний! — кричав він на Марті, який знову схилився над картою з червоно-синім олівцем у руці.— Чуєш, ти? Ти божевільний! Божевільний убивця!

— Виведіть їх, — сказав Марті вартовим. — Їм затьмарило розум від усвідомлення власної вини.

— Божевільний убивця! — кричав Гомес.

— Hijo de la gran puta [136],— сказав Андрес. — Loco.

Тупоголовість цього чоловіка розлютила Андреса. Якщо він божевільний, то треба його викинути звідси як божевільного. Нехай заберуть пакет з його кишені. Хай він буде проклятий, цей божевільний. Звичайний спокій і незлобивість Андреса поступилися місцем важкій іспанській люті. Ще трохи, і вона могла засліпити його.

Дивлячись на карту, Марті сумовито покивав головою, коли вартові вивели Гомеса й Андреса з кімнати. Вартові з насолодою слухали, як його обсипали лайкою, але загалом ця вистава розчарувала їх. Раніш бувало цікавіше.