Розділ «ПО КОМУ ПОДЗВІН»

— А тобі він подобався?

— Так. Я була тоді хвора, але він здавався мені дуже вродливим і дуже сміливим.

— І скаже ж таке — вродливий! — озвалася Пілар. — Ніс плаский, як долоня, а вилиці такі широкі, як овечий зад.

— Він був мій друг і товариш, — сказав Роберт Джордан Марії.— Я його дуже любив.

— Так, — сказала Пілар. — А потім усе ж пристрелив його.

Коли вона промовила це, ті, що сиділи за столом, звели очі від карт, і Пабло теж подивився на Роберта Джордана. Всі мовчали, потім циган Рафаель спитав:

— Це правда, Роберто?

— Так, — відказав Роберт Джордан. Йому було неприємно, що Пілар заговорила про це. Краще було не розповідати цього в Ель Сордо. — Він попросив мене. Був тяжко поранений.

— Que cosa mas rara [72] — мовив циган. — Поки він був із нами, то весь час торочив про такі речі. Я сам хтозна-скільки разів обіцяв йому це зробити. Як дивної — повторив він і похитав головою.

— Бо він сам був якийсь дивний, — сказав Прімітіво. — Не такий, як усі.

— Слухай, — сказав один із братів, Андрес. — От ти сам професор і таке інше. Чи віриш ти, ніби людина може наперед знати, що з нею станеться?

— Ні, в це я не вірю, — сказав Роберт Джордан. Пабло зацікавлено глянув на нього, а Пілар дивилася на нього без ніякого виразу в очах. — У цього російського товариша розладналися нерви, бо він надто багато часу пробув на фронті. Він брав участь у боях під Іруном, а там, самі знаєте, було тяжко. Дуже тяжко. Потім він воював на півночі. А відколи організовано перші групи для операцій у ворожому тилу, він діяв тут, в Естремадурі й Андалусії. Гадаю, він просто дуже стомився, знервувався украй, і йому верзлося казна-що.

_ — О, я певен, що він бачив багато страшних речей, — мовив Фернандо.

— І так само, як ми всі,— сказав Андрес. — Але послухай, Ingles, як ти гадаєш, чи може людина наперед знати, що з нею буде?

— Ні,— сказав Роберт Джордан. — Це все темнота й забобони.

— Ну, кажи далі,— сказала Пілар. — Послухаємо, що думає професор. — Вона промовила це таким тоном, наче зверталася до передчасно розвинутої дитини.

— Я гадаю, що лихі передчуття викликає страх, — сказав Роберт Джордан. — Коли бачиш. щось погане…

— Як-от сьогоднішні літаки, — мовив Прімітіво.

— Або такого гостя, як ти, — стиха сказав Пабло, і Роберт Джордан подивився на нього через стіл, зрозумів, що це не зачіпка, а просто вголос висловлена думка, і повів далі:

— Коли бачиш щось погане, то зі страху починаєш думати про смерть, і тобі здається, що недобра ознака справді щось віщує. Я певен, що тільки цим усе й пояснюється. Я не вірю ані ворожкам, ані віщунам, ані в жодні надприродні явища.