Розділ «ПРОЩАВАЙ, ЗБРОЄ»

Сестра засміялася.

— То місіс Уокер. Вона чергувала вночі і заспала. Не чекала, що хтось прибуде.

Тим часом як ми розмовляли, вона роздягла мене, а коли на мені не лишилося нічого, крім бинтів, почала вправно, ледь торкаючись, обмивати. Таке обмивання було дуже приємне. Голову закривала пов'язка, але вона обмила скрізь поза бинтом.

— Де вас поранило?

— На Ізонцо, на північ від Плави.

— Де це?

— На північ від Горіції.

Я бачив, що вона ніколи не чула про ті місця.

— Болить?

— Ні, тепер не дуже.

Вона, встромила мені в рота термометр.

— Італійці ставлять під пахву, — сказав я.

— Помовчте.

Витягши термометр, вона подивилась і одразу ж струснула його.

— Скільки?

— Вам ні до чого знати.

— Ну скажіть.

— Майже нормальна.

— У мене ніколи не буває жару. Зате, в ногах повно старого залізяччя.

— Як це розуміти?